Конфлікти можуть виникати скрізь, де є протилежні інте-реси, цілі, сповідування протилежних систем цінностей. Кон-флікти бувають економічними, класовими, політичними, ет-нічними, релігійними тощо.

Якщо в межах існуючої організації і системи контролю процеси пристосування, співробітництва, суперництва і кон-флікту підтримуються в такій рівновазі, що соціальному по-рядкові нічого не загрожує, стверджують, що ці процеси про-тікають соціальне організовано. Але за перевищення допус-тимої межі нестійкості цієї рівноваги, а також коли задово-ленню потреб членів спільноти загрожує небезпека, настає стан соціальної дезорганізації.(4; 104-105)

Дезорганізація — сукупність соціальних процесів, які спричиняють в межах певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оціню-ються негативно і перевищують допустимий оптимум, загрожуючи нормальному розвитку процесів колективного життя.

Вона полягає в дезінтеграції інститутів, які не викону-ють своїх завдань, в ослабленні механізмів формального і неформального контролю, нестійкості критеріїв оцінок, у поведінці, яка суперечить усталеним і допустимим нормам.

Процеси соціальної дезорганізації зумовлені різними при-чинами: стихійними лихами, тривалими війнами, політич-ними кризами, радикальними змінами системи влади, революціями, масовими міграціями населення, радикальними змінами в одній галузі господарства, науки чи техніки, які порушують рівновагу й узгодженість з іншими галузями і зумовлюють зниження ефективності дії інститутів і форм со-ціального контролю. Серед причин соціальної дезорганізації і масові захворювання, участь у вирішенні питань колектив-ного життя неврівноважених чи психічно хворих людей тощо. Усі соціальні переміщення особистості чи соціальної гру-пи охоплює процес мобільності.

Соціальна мобільність — процес переміщення індивідів між ієрархічними або іншими елементами соціальної структури: тру-довими колективами, соціальними групами, верствами та кате-горіями населення.

Розрізняють два типи соціальної мобільності: горизонталь-ну і вертикальну. До горизонтальної соціальної мобільності відносять процеси переміщення в географічному просторі і процеси переходу з групи в групу без зміни соціального ста-тусу (зміна місця проживання, перехід індивіда з однієї сім'ї в іншу). З вертикальною соціальною мобільністю пов'язу-ють переміщення суб'єкта з одного соціального пласта в інший, вгору чи вниз, щаблями ієрархізованої соціальної ди-ференціації.

Залежно від напрямку переміщення існує два типи вер-тикальної мобільності: «просування вгору» і «деградація», тобто соціальне підвищення і соціальне пониження. Мобіль-ність у формі підвищення — це проникнення індивіда з ниж-чої соціальної верстви у вищу або створення такими індиві-дами нової групи і проникнення всієї групи у вищі верстви, на рівень уже існуючих груп із цих верств.

Низхідна соціальна мобільність існує у двох різновидах. Суть першого полягає в переміщенні індивіда з вищої со-ціальної позиції на нижчу; при цьому група, до якої він рані-ше належав, не руйнується. Інший різновид проявляється в деградації соціальної групи загалом, в пониженні її рангу на тлі інших груп або в порушенні її соціальної єдності. В пер-шому випадку можна уявити людину, що впала за борт ко-рабля, в другому — занурення у воду самого судна з усіма пасажирами на борту.

Процеси соціальної мобільності є важливими показника-ми ефективності різних типів суспільних укладів. Суспіль-ства, в яких забезпечені умови для вертикальної мобільності, тобто переходу від нижчих до вищих верств, груп, класів, де є широкі можливості для територіальної, в тому числі через межі країни, мобільності, називають відкритими. Закритими, замкнутими називають типи суспільств, у яких такі пе-реміщення надто ускладнені або практично неможливі. Таким суспільствам властива кастовість, клановість чи гіперполітизованість. Відкриті шляхи для вертикальної мобіль-ності є важливою умовою розвитку сучасного суспільства. Інакше постійно виникатимуть соціальна напруженість і кон-флікти.(26; 78-79)

Особливим різновидом соціальної мобільності є міграція.

Міграція — процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп, їх переміщення в інший регіон чи іншу країну, а також переселення з села в місто або навпаки.

Соціологи виділяють три групи чинників, які спонука-ють людей до зміни місця проживання: чинники виштовху-вання, притягання, доступності шляхів міграції.

Чинники виштовхування пов'язані з незадовільними умо-вами існування індивідів в їх рідних місцях. Це можуть бути соціальні потрясіння (міжнаціональні конфлікти, війни, дик-татури), економічні кризи, стихійні лиха та ін.

Чинниками притягування є сукупність привабливих умов для проживання в інших місцях, наприклад, вища оплата праці, вища політична стабільність, кращі умови для соціаль-ного піднесення. Значна відмінність економічних, політич-них і соціальних умов існування в різних регіонах чи краї-нах сприяє міграції.

Доступність шляхів міграції характеризується наявніс-тю чи відсутністю бар'єрів для реалізації потенційними мігран-тами своїх намірів щодо змін місця проживання. Часто саме дія цих чинників нейтралізує дію сил виштовхування та при-тягання.

Виділяють міграцію міжнародну і внутрішню, пов'язану з переїздами в межах багатьох чи однієї країни.

Негативні наслідки мають як штучне стримування міграції, так і надмірне її стимулювання. Перше, як прави-ло, пов'язане з порушенням прав людини. З ним пов'язані і депортації народів, здійснювані диктаторськими, тоталітар-ними режимами. Надмірна міграція може призводити до не-гативних змін демографічного складу регіону чи країни, ринку робочої сили, зниження інтелектуального рівня суспільства.

Пострадянський простір в останньому десятиріччі XX ст. став одним із найдинамічніших за станом рухливості насе-лення регіоном у світі. Головною причиною цього став роз-пад Радянського Союзу і утворення нових незалежних дер-жав. У внутрішній політиці деяких пострадянських держав був взятий курс на етнократизм, що виштовхувало значні маси людей