Активізації міграційних потоків в Україну сприяло віднов-лення історичної справедливості щодо незаконно депортова-них народів, відновлення їх політичних прав, моральна реа-білітація. Ще однією причиною активних міграційних про-цесів на пострадянському просторі є диференціація за рівнем життя нових держав і регіонів. Показником дії цих чинників є зміна напрямків міграційних потоків. Наприклад, якщо у 1991—1992 рр. в Україну більше приїздило людей, ніж виїз-дило з неї, то, починаючи з 1994 року, з погіршенням еконо-мічної ситуації, з України більше стало виїздити. Активі-зації зовнішньоміграційних процесів в Україні сприяло ут-вердження права людини на свободу вибору місця проживан-ня і свободу пересування.

Своєрідним міграційним явищем в умовах економічної кризи, безробіття стало «човникування». Люди їздять в інші країни, щоб вигідно продати товари вітчизняного виробниц-тва, а звідти привезти для продажу іноземний товар.

Процеси мобільності й дезорганізації часто зумовлюють процеси реорганізації, реформування й інтегрування системи інститутів, стандартів поведінки і критеріїв їх оцінки. Іноді процеси реорганізації охоплюють одночасно макро- і мікро-структури спільнот. У процесі реорганізації відбувається по-шук нових принципів упорядкування елементів спільноти, тобто пошуки нового її життєвого порядку. Він може бути матеріалізований свідомими зусиллями, спрямованими на створення нових основ функціонування і розвитку спільно-ти, спонтанним пристосуванням нових елементів чи пристосу-ванням до нової ситуації. Традиційно реорганізація у першій фазі реалізації посилює дезорганізацію, практично неминучу в перехідному періоді.(26; 84-85)

1.3. Параметри і критерії виміру соціальних процесів

Життя вимагає розв'язання низки проблем, по-в'язаних з ефективністю та якістю всіх рівнів системи управ-ління, стабілізацією економіки, налагодженням діяльності медичних, освітніх, правових та інших установ, соціальних інститутів і організацій. Практичне вирішення цих та інших взаємопов'язаних проблем потребує досить надійної та ефек-тивної системи вимірів різних за своєю сутністю соціальних процесів.

Ця актуальна і складна методологічна проблема пов'яза-на з пошуком, обґрунтуванням таких параметрів, спираю-чись на які можна було б констатувати, що певна конкретна форма вияву певного процесу відображає саме певні якісні ознаки кожного з них. Відповідь на це питання дасть змогу визначити параметри, спираючись на які можна надійно і достовірно вимірювати приховані за формою процесу ознаки, що відображають його соціальний зміст. З'ясування пара-метрів відображення якісних ознак соціального процесу є пер-шочерговим, бо від цього залежить вибір конкретних мето-дик, технік і процедур фіксації, обробки й аналізу соціальної інформації.(23;104)

На рівні суспільства чи будь-яких інших соціальних ут-ворень (інститути, колективи, спільноти) необхідно розрізняти кількісні та якісні параметри виміру ознак перебігу соціаль-них процесів. До кількісних параметрів виміру характеру становлення і змін суспільства загалом традиційно відноси-ли такі показники: народонаселення, трудові ресурси, націо-нальне багатство, виробництво суспільного продукту, зрос-тання національного доходу, матеріальний добробут населен-ня тощо. В таких сталих поняттях, як «трудові ресурси», «народ», «маси», «загальний прибуток» та ін. втілена мето-дологічна платформа, яка позбавляє будь-якого суб'єкта со-ціуму індивідуальних ознак і обертає його на знебарвлене середньостатистичне «дещо». Визначені таким чином кількісні показники надто обмежені за формою і стосуються лише де-яких визначальних економічних аспектів життєдіяльності сус-пільства. В останні роки утвердилася думка, що економічні показники неспроможні диференційовано охарактеризувати всі складні зміни, що визначають соціальні процеси.

Спроби виокремити економічні, технічні, технологічні, правові, етичні, культурні та інші параметри позбавлені сен-су, таять у собі загрозу принципово хибних управлінських рішень. Наприклад, за впровадження у виробництво ефек-тивної, на перший погляд, технології без урахування її впливу на екологію, здоров'я працівника, співвідношення з про-блемою зайнятості, попиту на продукцію та вірогідних ринків збуту зростає рівень ризику до межі непердбаченості. Навіть якщо нововведення відповідає суспільним інтересам, то його реалізація без урахування сутності процесів, що відбувають-ся у складових частинах суспільства, може призвести до не-гативних соціальних наслідків.

Враховуючи це, соціологи разом з іншими представника-ми наук про людину і суспільство повинні виробити систему соціальна орієнтованих показників, здатну відображати найбільш суттєві для людства, окремих держав, їх спільнот, а також складових структур цих держав провідні ознаки їх життєдіяльності. Тобто науковий підхід до виміру певних по-казників соціальних процесів повинен спиратися на ґрунтов-ну систему глобальних, загальних спеціальних і навіть окре-мих параметрів їх перебігу в просторі й часі.(23; 105-106)

До найбільш суттєвих показників життєдіяльності люд-ства належать: тривалість життя, задоволення головних жит-тєвих потреб (їжа, одяг, житло), умови праці, відпочинку та здобуття освіти. Зміст певного параметра дає змогу визначи-ти кількісні ознаки певного процесу. Так, тривалість життя вимірюється кількістю прожитих років, кількість спожива-ної їжі — калоріями, кількість води — літрами. Однак існу-ючий якісний розрив між цими показниками у різних дер-жавах і навіть між різними соціальними структурами в ме-жах однієї держави значно ускладнює проблему відображення певними кількісно орієнтованими індикаторами параметрів конкретного соціального процесу. Якщо, скажімо, рівень за-безпеченості людини житлом визначати лише належною їй площею, то цей індикатор не завжди адекватно відображати-ме стан забезпечення людей житлом. Порівняймо житлові умови сім'ї у цивілізованій державі та мешканців споруд-жень печерного типу: за кількісно однакових показників якіс-но ці умови значно відрізняються.

Отже, кількісний принцип визначення конкретних інди-каторів виміру -навіть найпростіших, здавалось би, процесів життєзабезпечення є за своєю сутністю формальним і може, врешті, знецінити емпіричні дані. Перспективнішим є підхід, згідно з яким кожен з параметрів життєдіяльності соціаль-них утворень вимірюється за декількома взаємодоповнюючи-ми індикаторами. Коли, наприклад, йдеться про забезпечен-ня