Отже, соціальна структура організації об'єднує взаємозв'язані ролі, а також упорядковані відносини між членами організації, а насамперед — відносини влади й підпорядкування.

За мірою формалізації виділяються формальна структура, в якій соціальні позиції і взаємозв'язки між ними чітко спеціалізовано й визначено незалежно від особистих характеристик членів організації, що посідають ці позиції, і неформальна структура, яка складається із сукупності позицій і взаємозв'язків, що формуються на підставі характеристик особистості, і базується на відносинах престижу і довіри.(4;100-101)

Наприклад, існують формальні позиції директора, його наступників, начальників відділів, простих виконавців. Але неформальні позиції, за якими начальник відділу завдяки своїм особистим якостям може бути авторитетнішим за директора.(7; 191-193)

Надзвичайно важливими в соціальній організації є цілі, заради яких ця організація утворювалася. Ціль - - це бажаний результат чи ті умови, котрих намагаються досягти, використову-ючи свою активність, члени організації для вдоволення колек-тивних потреб.

Важливою складовою організації є члени організації, кожен з яких має певні якості та навички, що дають змогу посідати певні позиції в соціальній структурі й виконувати відповідні соціальні ролі. Члени організації взаємодіють відповідно до нормативної і поведінкової структури.

Організація як місце, де виконуються певні види робіт, немож-лива без технологій - - систематизованого знання корисних і найбільш раціональних практичних дій.

І нарешті, кожна організація існує в специфічному фізич-ному і соціальному середовищі, до якого має адаптуватися. Англійський дослідник Р. Тертен відзначає такі основні чин-ники зовнішнього середовища, що впливають на ефективність організації: державну і політичну систему, ринок, економіку, соціально-культурну систему, технології. (4; 103)

Отже, організація є системою взаємозв'язаних елементів, які можуть співіснувати тільки у взаємодії.

Суттєвими ознаками організації як системи є:

- специфічна цілісність, яка встановлюється зовнішнім середо-вищем і за своєю природою відмінна від нього;

- складна надбудова часто з досить автономними за своїми
цілями та функціями елементами;

- єдність цілого, яка не вичерпується сумою якостей усіх
складових елементів системи;

- функціонування в тісній взаємодії із зовнішнім середови-щем, реагування на будь-яку ситуацію, що загрожує її існуванню.

Специфічні особливості організації як соціальної системи по-лягають у тім, що вона є соціальною спільнотою:

- ієрархічною, з наявністю як мінімум двох елементів —суб'єкта й об'єкта управління;

- неоднорідною — індивіди, соціальні групи як об'єкти орга-нізації мають власні інтереси, котрі не завжди збігаються;

- створеною для певної цілі й оцінюваною мірою досягнення її а отже, є системою з певними елементами раціональності;

- багатофункціональною з певними функціями як у макро-, так і в мікросоціумі;

- структурованою горизонтально за функціональною (поділом і спеціалізацією праці) і вертикально за ієрархічною ознакою, що зумовлено необхідністю координації різноспрямованої діяльності горизонтальних структур, їхньої спонтанної активності. (23; 95)

Соціологічне тлумачення організації будь-якої спільноти дав польський соціолог Ян Щепанський. Він зазначав, що це така сукупність взірців поведінки, установ, соціальних ролей, засобів соціального контролю, яка забезпечує співіснування членів спі-льноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задо-волення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфлік-тів, що виникають під час їх взаємодії. Узагальнюючи це визначення, Володимир Оссовський зауважує, що соціальна ор-ганізація спільноти — це комплекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу, певний соціальний порядок у своєму середовищі. Це система нормативно зумовле-них і санкціонованих соціальних відносин між індивідами в ме-жах групи, між окремим індивідом—членом групи і груповими цінностями і, зрештою, між ним та представниками інших груп та їхніми цінностями.(7; 194-195)

Соціальна організація групи виявляється в розподілі соціаль-них дій відповідно до статусів і ролей; стабільності статусної і ролевої структури; незалежності соціальних дій від осіб, що їх виконують; застосуванні позитивних стимулів (визнання, похва-ла, нагорода) та негативних санкцій (осуд, іронія, догана, виклю-чення з групи, позбавлення волі) у разі відхилень дій від норми.

О. Пригожим виділяє три типи організацій:

1) адміністративні, в яких жорстко задано структуру, наяв-ний високий рівень формалізації відносин, директивно встанов-лено цілі й обмежено можливості працівників впливати на них. Належність до таких організацій не залежить від форми власнос-ті. Вони можуть бути державними, кооперативними, орендними, приватними (вузи, підприємства, фінансові установи тощо);

2) громадські, які на відміну від адміністративних організацій мають більш рухомі цілі, добровільне членство, менш форм зовану структуру, більші можливості впливати на кінцеву мету (політичні партії, профспілки, об’єднання за інтересами, спорти ні організації та команди, культові організації тощо).

3) асоціативні, де відносини формалізовано мінімально, струк-тура рухома, цілі не декларовано, а вплив індивідів на них є до-сить великим (сім'я і т. ін.).

Усі ці види організацій, попри всю їхню відмінність, викону-ють ті самі функції інтеграції соціальних елементів і регламента-ції їхньої різнонаправленої активності, без чого спільна діяль-ність є неможливою.

Особлива роль у життєдіяльності сучасного суспільства на-лежить виробничим організаціям. Метою таких організацій є випуск певної продукції і надання послуг населенню. За рівнем формалізації їх можна віднести до адміністративних. Вони ма-ють чітко оформлену і юридичне закріплену формальну струк-туру, детально розроблену й документально засвідчену систему прав і обов'язків. (23; 96)

Виробнича організація є соціотехнічною й багатофункціо-нальною системою. М. Лапін вирізняє три групи функцій — ці-льову, соціально-інтегративну й управлінсько-виховну. Цільова функція виробничої організації є головною і полягає в забезпе-ченні виробництва певного обсягу продукції. Заради реалізації цієї функції і створюється організація.(16;48-49)

Соціально-інтегративна функція зв'язана з носієм соціальної дії — мікросоціумом (трудовим колективом). Вона полягає в під-тримуванні його цілісності, ліквідації соціального напруження та конфліктів, у задоволенні потреб працівників і створенні соці-ального комфорту.

Трапляється, однак, що орієнтація на соціальний комфорт призводить