до зниження результативності виробничої діяльності, вступає в суперечність із головною функцією.
Управлінсько-виховна функція спрямована на інтеграцію ор-ганізації з макросоціумом (суспільством). Вона транслює вимоги, вироблені інститутами макросистеми (закони, норми, правила, традиції, звичаї) на рівень мікросистеми. (16; 50)
Предметом вивчення соціології є саме соціальна підсисте-ма — соціальна організація. Слід розрізняти формальну й не-формальну соціальну організацію.
Формальна організація - основа адміністративної структури являє собою систему узаконених знеособлених вимог і стандартів поведінки, формально заданих і жорстко закріпленим наперед розписаними ролями й принципами. По горизонталі відтворено вимоги функціонального поділу праці, а по вертикалі - відносини влади й субординації. На виробничому підприємстві формальну організацію репрезентовано системою підрозділів, груп і робочих місць з певними функціями чи ста-тусами.
Система знеособлених вимог закріплюється нормами і взір-цями поведінки, котрі є основними елементами культури і фік-суються у визначених ролях і приписах. Формальна структура утворює каркас відносин в організації і надає їм необхідної ста-лості.
Неформальна організація ґрунтується на принципах само-регулювання і самоорганізації. Вона (на відміну від формаль-ної) не є жорстко структурованою, будується на основі індиві-дуальних особливостей працівників, специфіки відносин між ними. У ній переважають групові норми, не має жорстко зафік-сованих стандартів.(7; 196-197)
Отже, формальна організація створюється відносинами між знеособленими посадами й професійними позиціями, а нефор-мальна - між живими людьми в процесі їхньої спільної діяль-ності.
Ці дві форми організації співіснують, доповнюють одна одну, а інколи й протидіють. Необхідність у неформальній організації зумовлюється таким:
не можна стандартизувати всю сукупність відносин, котрі встановлюються в процесі спільної діяльності;
завжди можуть виникати непередбачені ситуації, які потре-бують нестандартних рішень;
час від часу з'являється необхідність в опрацюванні нових стандартів поведінки, які виникають саме в неформальній органі-зації, а потім переносяться у формальну;
відносини між людьми ніколи не бувають лише діловими.
Ця остання обставина зумовлює виокремлення з неформаль-них організацій, що виникають з приводу виробничої діяльності, так званих соціально-психологічних організацій, котрі регулю-ють невиробничі зв'язки людей.
Неформальна організація функціонує на рівні контактів ма-лих груп, окремих колективів і виконує роль своєрідного бу-фера між людиною і жорсткою формальною організацією. Вона спирається на міжособистісні норми, цінності, механізми лідерства, санкції, вироблені спонтанно групою. Через такі організації індивіди залучаються до суспільного життя, інтегруються в суспільство.
Процес входження людини в організацію, а організації в сис-тему інших організацій відбувається в два етапи:
адаптації, тобто ознайомлення і засвоєння норм, правил поведінки, традицій, цінностей, що консолідують і інтегрують;
актуалізації, тобто виходу за межі загального самоствер-дження.
Але якщо норми й цінності не підходять людині чи організа-ції, то на етапі актуалізації виникають проблеми. Частіше це тра-пляється за умов переструктурування суспільства: людині важко знайти свою організацію, а організації важко швидко перебуду-ватися відповідно до потреб часу.
Організації можуть формуватись і добровільно, і примусово. Д. Сіллес і Н. Смелзер зауважують, що добровільні організації створюються для захисту спільних інтересів їх членів, членство в таких організаціях є добровільним, такі організації не зв'язані з дер-жавними органами (ця ознака властива не всім добровільним органі-заціям). Добровільними організаціями є професійні та релігійні об'єднання, політичні партії тощо.
До примусової організації людей примушують уходити, якщо во-ни не хочуть цього робити самі. Вони формуються, на думку Н. Смелзера, для загального суспільного блага, сутність якого ви-значають держава, церква, інші організації, що мають право уособ-лювати загальний інтерес. Прикладом примусових організацій може бути шпиталь, інтернати для людей похилого віку, виправні табори, тюрми, обов'язкова армія тощо.
Зміст поняття «соціальна організація» близький до змісту по-няття «соціальний інститут», але вони не тотожні. Польський со-ціолог Антоні Камінський стверджує, що кожна соціальна ін-ституція — це організація, проте не кожна соціальна організація є інституцією.
На певному етапі існування організації внаслідок нагрома-дження досвіду, формування традицій, а також під впливом сві-домого керівництва може відбутися її інституціалізація.
Специфічними ознаками соціальної інституції порівняно із соціальними організаціями, на думку В. Оссовського, є довготривалість у просторі і часі, орієнтація на упорядкування головних сфер суспільного життя і культурна легітимність у соціумі.(7; 198)
2.1.2. Група як основа соціальної організації
Те, що гострий інтерес до групи і до процесів, які відбуваються усередині її виник саме в 20 столітті цілком зрозуміло і з'ясовно. І раніше було відоме, що одним з найсуворіших і навіть жорстоких покарань був остракізм – вигнання людини із суспільства, до якого він належав.
Після того, як у зв'язку з могутнім індустріальним розвитком, підприємцями було замічено, що на ефективність праці людини, а також на інші форми її поведінки значний вплив робить саме група, інтерес до вивчення проблем групи, методів роботи з групою, технології прийняття групових рішень виростає ще більше.
Розуміння того, як створюються і розвиваються групи, як вони працюють, у чому їхня особливість, як ними керувати, як застосовувати в процесі організаційного розвитку, стає важливим для усе більшого кола фахівців в області роботи з людьми: не тільки підприємцям і менеджерам, але і психологам, соціологам, консультантам по керуванню й організаційному розвитку.
Група – це основа будь-якої соціальної організації. Можна сказати й інакше, організація є найбільш важливим і ефективним інструментом для досягнення групою людей, якої-небудь важливої і значної для них мети. Цінність організації в чіткому взаємозв'язку його частин одна з одною, у продуманій, осмисленій координації їхньої взаємодії одна з одною. Можна сказати, що організація це, власне кажучи деяка квінтесенція будь-яких соціальних груп. Її головні відмінності від будь-яких інших груп полягає в тім, що організації – це, насамперед, ті соціальні групи, що орієнтовані на досягнення взаємозалежних і специфічних цілей; по-друге, організації – це такі