Історія розвитку соціальної геронтології як науки

План

Вступ

Старіння населення за торкнуло більшість країн світу. За даними ООН, в 1950 р. в світі проживало 214 млн. чоловік у віці 60 років і старше, і за прогнозами до 2025 році їх число складе 1100 млн. чоловік, тобто збільшиться в 5 разів. Основними причинами старіння населення є зниження народжуваності, а також захворюваності і смертності людей похилого віку. Старіння населення супроводжується швидким збільшенням чисельності людей 80-річного віку, які потребують медичної допомоги і соціального захисту. Це достатньо серйозна проблема, так як, за даними вчених, кожний четвертий в цьому віці страждає психічними порушеннями.

Старіння населення примушує розглядати багато медико-соціальних питань, пов’язаних з цим процесом. Особлива увага приділяється адаптації пенсіонерів до свого нового соціального становища. За чисельними спостереженнями, ця адаптація легше переноситься жінками, ніж чоловіками, що пояснюється соціальною роллю жінки як матері, бабусі, домашньої господині.

Вихід на пенсію потребує від людини перебудови свідомості і поведінки та може призвести до стану хронічного стресу, котрий називають “пенсійною хворобою”. На жаль, конкретної психологічної підготовки людей похилого віку до виходу на пенсію у нас в країні не проводиться, хоча така підготовка потрібна. Соціальна адаптація до пенсійного періоду потребує активних дій з боку держави, суспільних організацій, підприємств, родини. Адже більшість людей похилого віку напередодні пенсії не має певних завдань і планів на майбутнє, не знає про законні можливості продовження трудової діяльності, про існуючих видах медичного і соціального обслуговування, поки в них не настане гостра необхідність. Помічено, що адаптація після виходу на пенсію краще проходить у тих людей, що займаються фізичною працею, мають які-небудь захоплення.

Соціальні зв’язки людей похилого віку грають велику роль у адаптації пенсіонерів. За даними Н. В. Паніною, 74% чоловіків і 56% жінок після закінчення роботи на підприємствах і в установах відзначили зменшення соціальних зв’язків, і лише 4% розширили коло спілкування. В зв’язку з цим багато соціологів обґрунтовано пропонують організувати служби, котрі б допомагали в пенсійній підготовці людей похилого віку до сімейних видів діяльності. Такий досвід вже є у багатьох країнах Заходу: майбутнім пенсіонерам дають поради з виховання онуків, кулінарії, садівництва, навчають шиттю і т.п. Велике значення мають різні клуби для пенсіонерів, центри спілкування, денні пансіони, що значно покращують організацію медико-соціальної допомоги. Соціологічні опитування, що проводяться серед людей похилого віку, виявляють, що значна їх кількість веде нераціональний спосіб життя (до 25%): негативно ставиться до занять фізичною культурою, нормуванню праці, відпочинку на природі і т.п. Внаслідок цих змін у житті, що не склалися у житті пенсіонерів втрачається система позитивних цінностей, що існувала раніше. В умовах же ціннісного вакууму у людей похилого віку розвивається стан соціальної дезорієнтації, почуття тривоги, безнадії і байдужості Котельников Г. П. Геронтология и гериатрия. – М., 1997. – С. 51. .

І. Поняття соціальної геронтології і її завдання

Підвищений інтерес до глибокого усвідомлення процесу старіння і осмислення його наслідків для політичних, економічних, соціальних правових структур інститутів суспільства підвищив увагу до розвитку геронтології. Геронтологи розглядають проблему старіння в чотирьох вимірах: в хронологічному, біологічному, психологічному і соціальному. Термін “соціальна геронтологія” ввів в науковий обіг в 1954 р. американець Кларк Тіббітс для вивчення такої області геронтології, котра пов’язана з впливом соціальних і соціально-культурних умов на процес старіння і з соціальними наслідками цього процесу.

Важливою частиною соціології старіння є аналіз соціально-психологічної специфіки періоду старості. Соціальна геронтологія характеризує старість переважно як період рассоціолізації, розриву основних соціальних зв’язків. Так, по Д. Бромлей, невідворотність розриву між суспільством і особистістю пов’язана з залишенням роботи, відокремленням від батьків дорослих дітей, що нерідко супроводжується погіршенням здоров’я людей похилого віку, звуженням кола їх інтересів і зосередженням на своєму внутрішньому світі.

Соціальні геронтологи насамперед зацікавлені у тому, щоб з’ясувати як старше покоління впливає на соціальні структури і, в свою чергу, підпадають під такий вплив. Люди похилого віку в США, наприклад, зараз є групою населення, яка зростає найбільш швидкими темпами. Причому, кількість осіб старше 85 років, тобто найбільш похилі, буде дуже швидко зростати в найближчі десятиліття. Цей факт має далекосяжні соціальні і політичні наслідки на систему охорони здоров’я, виплати пенсій, соціальних послуг, необхідність розширення мережі різних видів будинків для людей похилого віку, інших соціально-медичних послуг. На жаль, в суспільстві все ще є розповсюдженою думка про людей похилого віку як про зайве навантаження для суспільства. В наші дні старіння населення являє собою тріумф політики соціального розвитку і досягнень громадської охорони здоров’я. На додачу до цього, застосування антибіотиків і нові медичні технології надали значних можливості для запобігання передчасній смерті, що викликається хворобами в період середнього або молодого віку.

Головна причина зростаючого інтересу до геронтології, як науки, і до людей похилого віку, як до групи населення, полягає в тому, що збільшується відносно і пропорційно група людей, що старіше за 65 років. Особливо швидко за кордоном зростає група населення старіше за 85 років, хоча слід відзначити, що люди старші за 75 років, як правило, потрапляють в зону підвищеного ризику і можуть стати інвалідами частіше, ніж будь-яка інша вікова група.

Поворот до теми людей похилого віку у світовому співтоваристві відбувся насамперед на політичному рівні. Політична значимість цього нового феномену людського суспільства позначилася ще