Віденський міжнародний план визначив права людей похилого віку з соціально-політичної точки зору наступним чином.

1. Люди похилого віку повинні мати можливість отримати догляд і захист з боку сім’ї і суспільства.

2. Люди похилого віку повинні мати доступ до безкоштовного медичного обслуговування, яке дозволить їм підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного благополуччя і запобігати або затримувати початок хвороби.

3. Люди похилого віку повинні мати можливість користуватися правами людини і основними свободами, знаходячись в будь-якій установі, яка б забезпечувала притулок, догляд або лікування, включаючи повну повагу їх гідності, переконань, потреб і особистого життя, а також права приймати рішення по відношенню до догляду за ними і якості їх життя.

Велике значення для реалізації різноманітних програм для людей похилого віку мала Всесвітня зустріч на вищому рівні в інтересах соціального розвитку, яка відбулася в Копенгагені 6-12 березня 1995 р. Президенти і прем’єр міністри майже 200 держав світу затвердили політичну програму дій урядів і мирного співтовариства відносно вирішення проблем людей похилого віку.

Її основні положення полягають у наступному:

- забезпечити фізичний доступ до усіх основних соціальних послуг осіб з числа людей похилого віку, інвалідів або осіб, які не в змозі покидати свій дім;

- забезпечити в найближчому майбутньому такі соціальні умови у всіх країнах світу, щоб середня тривалість життя людей складала не менше 60 років;

- вжити особливих заходів з захисту людей старшого віку, включаючи інвалідів, щоб:

а) зміцнити систему підтримки з боку родини;

б) покращити становище осіб старшого віку, зокрема у тих випадках, коли вони позбавлені належної підтримки з боку родини, включаючи осіб старшого віку в сільській місцевості, працюючих осіб старшого віку, тих, хто постраждав від збройних конфліктів і стихійних лих або антропогенних катастроф, і тих, хто піддається експлуатації, зневажливому або брутальному поводженню в фізичному або психічному плані;

в) забезпечити умови для того, щоб особи старшого віку могли задовольняти свої основні людські потреби за рахунок доступу до соціальних служб і соціальному страхуванню, щоб нужденним надавалася допомога, щоб особи старшого віку могли бути захищені від брутального поводження і насильства та розглядалися в якості ресурсу, а не зайвого навантаження;

г) надати допомогу бабусям і дідусям, які взяли на себе відповідальність за дітей, особливо в тих випадках, коли батьки страждають від серйозних хвороб, включаючи СНІД або проказу;

д) створити фінансові умови для того, щоб люди могли відкладати грошові заощадження на період старості;

е) зміцнити заходи і механізми, гарантуючи, щоб працівники, які вийшли на пенсію не опинилися в умовах нужденності;

є) заохочувати і підтримувати участь людей усіх вікових груп в розробці політики і соціальних програм на усіх рівнях

ІІ. Вивчення геронтологічних проблем вченими різних країн

Наука, вчення про старість (герокоміка, герокомія, геріатрія, геронтологія) з’явилася ще до нашої ери.

Перші роботи з геронтології знаходимо у визначного давньогрецького лікаря Гіппократа (460-377 рр. до н. е.), який описує змінення шкіри, м’язів, тонусу тканин, зміну чуттєвості, атипічний перебіг ряду хвороб. Особливо велику увагу було приділено хворобам нирок і січового міхура, суглобів, нервової системи.

Гіппократ і його послідовники вважали, що існують хвороби, які властиві лише старому віку, і хвороби, клінічна картина яких у похилому віці протікає інакше, пояснювали це тим, що утворення “життєвого тепла” в старості відбувається повільніше і гострі симптоми хвороб з цієї ж причини виражені менш рельєфно. Особливу роль в патогенезі хвороб похилого віку, як відзначає Гіппократ, відіграє конституція хворого. Так, флегматики особливо піддаються хворобами в старості, тоді як для холериків похилий вік – найздоровіший період життя.

Принципи гппократової геріатріної профілактики дуже прості, але вони й досі зберегли практичну цінність. Його головне правило – поміркованість у всьому. Цінні геріатричні спостереження Гіппократа викладені в роботах: “Афоризми”, “Збирання попередніх відомостей”, “Про спосіб життя і хвороби”, трактаті “Про хвороби жінок”, творі “Про дієту”.

Видатний англійський лікар Дж. Флойєр (1649-1734), винахідник прибору для рахування пульсу, оприлюднив в Лондоні книгу “Герокомічна медицина, або Галеново мистецтво збереження здоров’я у старців”. В ній Флойєр пояснює виникнення порушень здоров’я у людей похилого віку в результаті переважання сухості і холоду, наслідком чого є какохімія (поганий), “неправильний склад життя тіла”, що призводить до різноманітних спеціальних захворювань.

І. Фішер (1685-1772) виступав проти давнього положення, що старість – це хвороба. На його думку, лікування хвороб в старості зовсім не безнадійна справа. Довголіття, за Фішером, слід відраховувати по досягненні 90 років, а початок старіння – з 50-60 років. У “Трактаті про старість, її ступенях і хворобах, а також про її набуття” Фішер описував морфологічні і функціональні зміни в старіючому організмі і дав систематичний огляд симптоматології, анатомії і терапії людей похилого віку.

Розквіт клініко-фізіологічного напрямку в геріатрії пов’язаний з іменами Дюран-Фарделя (1816-1889) і Ж. М. Шорко (1825-1893), які узагальнили величезні і спеціальні геріатричні матеріали, затвердивши єдність фізіології і патології, важливих в науковій геріатрії. Шорко в “Лекціях про хвороби старості та хронічних хворобах” першим звернув увагу на важливість спеціального вивчення захворювань людей похилого віку і значення спеціальних хвороб для старців. Він з сумом казав про зневажливе