Видатні твори з геронтології належать румунським авторам Маринеску і Н. І. Пархону. Біологічні аспекти проблеми старіння розроблені Рузичкою. З англійських дослідників слід відзначити Мінота. Наполеглива і глибока розробка Коричневським проблем геронтології дозволяють деяким дослідникам бачити в ньому основоположника наукової геронтології.

До середини ХХ ст. геронтологічна література стала майже неосяжною. В деяких країнах, наприклад, в США, геріатрія стала обособленою медичною спеціальністю, по типу педіатрії. В Лондоні старі люди лікуються в спеціальних шпиталях. У світі видаються багато журналів, книг з геронтології та геріатрії. Організовані спеціальні наукові товариства геронтологів, Інтернаціональна асоціація геронтологічних товариств. Майже щорічно проводяться міжнародні конгреси, семінари геронтологів, де поряд з медико-біологічними аспектами геронтології обговорюються гігієнічні, соціальні, психологічні і економічні проблеми цієї науки.

Становлення комплексної міждисциплінарної проблеми, якою є проблема старіння, і формування геронтології як нової галузі медико-біологічних і соціальних знань пройшло довгий, столітній шлях. Одним з перших звернувся до вивчення питання довголіття з позиції конкретних фактів лікар і державний діяч Росії ХVIII ст. І. Б. Фішер. Декілька видань витримала книга П. Єнгаличова “Про продовження людського життя. Як досягти здорової, веселої і глибокої старості”.

Особливе місце в історії геронтології займає масове дослідження людей похилого віку (2240 чол.), проведене під керівництвом С. П. Боткіна в Петербурзі, яке дозволило висловити думку про старіння як про природний фізіологічний процес, який не пов’язаний обов’язково з наявністю захворювань, розподіл старіння на фізіологічне і паталогічне давав можливість говорити про перспективи в боротьбі за активне довголіття людини.

Тим не менш цей час не міг забезпечити соціальне замовлення на розробку проблеми старіння, старості і довголіття. До похилих років доживала невелика частина популяції в цілому. Модальний вік померлих, за даними Б. Ц. Урланіса, для Росії становив не набагато більше 50 років. Середня тривалість життя в Росії, яка займала одне з останніх місць по тривалості життя серед західноєвропейських країн, обчислювалася приблизно 33 роками (С. А. Новосельський).

В міру прогресу медико-біологічне мислення в ХIХ ст. створюються реальні природнонаукові передумови для постановки геронтологічних проблем. Визначні вітчизняні наукові школи (Мечнікова І. І., Сіверцова А. Н., Павлова І. П., Богомольця О. О.) звертаються до досліджень процесів старіння. І, нарешті, формуються наукові спеціалізовані геронтологічні школи, метою пошуку яких стає пізнання фізіологічних (школа А. В. Нагорного), молекулярно-біологічних (школа В. Н. Нікітіна) і адаптаційно-регуляторних (школа В. В. Фролькіса) механізмів старіння.

Позитивне ставлення до людей похилого віку і їх проблем, на думку американського дослідника Тіббітса, пов’язане з позитивним зміненням відбиття проблем людей похилого віку в засобах масової інформації і в тій суспільній ролі, яку вони відіграють в товаристві, включаючи і самооцінку самих таких людей. В ВУЗах США, наприклад, тема людей похилого віку стала більш популярною серед студентів і дослідників. Однак слід вирішити і чимало фундаментальних проблем, пов’язаних з джерелами соціальної допомоги людям похилого віку, і підвищенням відповідальності держави і приватного сектору за забезпечення соціальних прав людей похилого віку в сучасному суспільстві. В західних країнах підготовка соціальних працівників для роботи з людьми похилого віку давно вже стала питанням особливої ваги. Проблема позитивного ставлення до людей похилого віку вирішується спільно учбовими центрами, підприємцями, соціальними службами та органами охорони здоров’я, рекламними агенціями і засобами масової інформації.

Довголіття у світі стає нормою в житті суспільства. Суперечки точаться лише про якість довголіття. Це означає, якою повинна бути стара людина: довго жити, зберігаючи при цьому розумову і фізичну активність, або довго жити, але піддаватися різноманітним хворобам. Концепція активного здорового довголіття проти очікуваного довгого і залежного життя завойовує усе більше прихильників. При чому слова “залежність” означають не лише залежність від матеріальної і фізичної допомоги близьких людей, або соціальних агенцій, але й подолання залежності людини похилого віку від хвороб. Велику роль в цьому відіграють і матеріальні умови життя людей похилого віку. З американських джерел, розрив в активному житті людей похилого віку бідних і небідних складає від 1 до 2,5 років.

Концепції по відношенню медичних, соціальних умов життя людей похилого віку розробляються Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною організацією праці, Радою Європи, Організацією Об’єднаних Націй і багатьма національними та міжнародними науково-дослідницькими центрами, наприклад, Європейським Центром соціального благополуччя у Відні.

Особливо позитивним є внесок у розв’язання проблем старіння Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Перш за все підхід цієї організації до цієї проблеми полягає в тому, щоб розглядати старіння як можливий, безболісний процес в житті людини. Причому медичні оцінки і стан цього явища повинні розглядатися у зв’язку з загальним і конкретним соціальним становищем. Цей підхід визначається як “здоров’я, старіння або добре старіння”. ВООЗ вважає реалізацію цих концепцій як свою головну відповідальність у світі і готова виконувати роль лідера серед інших організації в галузі поліпшення медичних і соціальних умов в житті людей похилого віку.

ІІІ. Історичні аспекти розвитку соціальної геронтології

Аналіз становлення геронтологічних поглядів у вітчизняній науці дозволяє виділити в якості важливих елементів цього процесу природничонаукові і соціальні чинники, виникнення яких визначає його характер. Основні тенденції медико-біологічної думки, властиві другій половині XIX – початку XX ст., були природничонауковими передумовами геронтологічних уявлень. Посередником соціальних впливів служила суспільно-медична думка Росії цього періоду. Погляди передових представників вітчизняної суспільної медицини, статистиків-демографів свідчили про сформовані на рубежі ХІХ і ХІХ сторіч визначених уявленнях про залежність від соціальних чинників здоров'я людей, тривалості життя і довголіття.

Соціальні умови,