В другій половині XIX – на початку XX ст. був виконаний ряд серйозних статистичних досліджень. У Росії на той час уже були роботи з теорії статистики, що могли бути основою для санітарно-статистичних і демографічних досліджень (Герман, 1809, 1819; Журавський, 1846, і ін.). Найбільше публікацій із питань смертності і тривалості життя з'явилося в Росії починаючи з 60-х рр. ХІХ сторіччя. Серед них роботи В. Я. Буняковського (1865), К. А. Андрєєва (1871), Н. В. Екка (1888), В. И. Гребєнщикова (1888), В. Борткевича (1889, 1890, 1891), Л. Бессера і К. Баллода (1897), П. И. Куркина (1903), С. А. Новосельського (1916) і ін. У багатьох із цих робіт автори прагнули до такого аналізу, що дозволив би, по виразу К. А. Андрєєва, виразити смертність «як функцію всіх причин, що впливають на неї»». Монографія С. А. Новосельського (1909-1916) стала узагальненням його багаторічних досліджень. У ній поряд з іншими питаннями проводилося також зіставлення матеріалів про смертність у європейській частині Росії (50 губерній) за 1896-1897 р. із даними по ряду західноєвропейських країн на рубежі XIX-XX ст. Дупленко Ю. К. Старение. Очерки развития проблемы. – Л., 1985. – С. 10.

Однією з важливих у цьому плані форм суспільно-медичної діяльності було поширення серед населення необхідного мінімуму знань, насамперед про попередження захворювань. На V Пироговському з'їзді була утворена постійна Комісія з поширення в народі гігієнічних знань (1893-1894). Комісія організовувала видання брошур, листівок, пам'яток, діапозитивів, а також проводила санітарно-просвітню роботу в інших формах.

Велике значення мала також організація збору санітарно-статистичних відомостей, що являла собою перший практичний крок на шляху наступної боротьби за підвищення рівня суспільного здоров'я і тим самим збільшення середньої тривалості життя. З 1887 р. такі відомості збиралися земськими лікарями по програмі, розробленій спеціальною групою, що була виділена на II Пироговському з'їзді.

Неодноразово до соціально-гігієнічного аспекту звертався у своїх працях І. І. Мечников. У «Етюдах оптимізму» він підкреслював тезу про залежність тривалості життя людини від зовнішніх умов, про значення раціонального способу життя. Він писав, що в пошуках причин довговічності варто звертати увагу на спосіб життя населення, що необхідно «змінити існуючі переваги багатства й усунути скрути бідності, від яких тепер виникає так багато страждань».

Соціально-гігієнічні аспекти проблеми старості і довголіття одержали найбільше глибоке висвітлення в працях 3. М. Френкеля. Він опублікував цикл робіт (здебільшого протягом 1934-1945 р.), у яких всебічно розроблені питання довголіття населення. Це такі роботи, як «До постановки проблеми подовження людського життя», «Чи багато людей переживає столітній вік» та ін. Результатом багаторічних досліджень З. М. Френкеля стала монографія «Подовження життя й активної старості», що вийшла першим виданням у 1945 р. (2-е видання - 1949 р.). Цей цикл робіт З. М. Френкеля пронизаний думкою про визначальну роль соціальних чинників для старіння і смертності населення, середньої тривалості життя і довголіття Там само. – С. 16. .

IV. Розвиток соціальної геронтології на сучасному етапі в Україні

По жаль, в Україні, як і в більшості країн пострадянського простору, на початку XXI ст. процес формування тривалості життя у дуже незначній мірі регулювався активністю держави у сфері зайнятості, соціального забезпечення та охорони здоров'я населення. Особливо несприятлива ситуація в цьому сенсі виникла для населення похилого віку, для якого цей процес відбувався з параметрами, діаметрально протилежними загальноєвропейським Йдеться про негативність зв'язку тривалості життя населення похилого віку України з рівнем урбанізації, ступенем освіченості, рівнем формального доходу населення, доступністю спеціалістів то закладів охорони здоров'я. Образно кажучи, чинники життєзбереження населення похилого віку в період суспільної трансформації знаходились поза сферою надбань цивілізації.

До початку економічних реформ в Україні функціонувало цілісна система фінансування життєзбереження населення похилого віку, детерміновано економічним базисом того часу. Вона складалася з двох основних збалансованих потоків - усуспільнених державних витрат (суспільні фонди споживання) то особистих доходів людей похилого віку (трудові пенсії та доходи від особистого підсобного господарство), Державні витрати на відтворення населення похилого віку - повне фінансування системи охорони здоров'я, значні дотації на утримання житлового фонду, державна система пенсійного забезпечення - створювали певний, хоча і недостатній, економічний простір для життєдіяльності цього вікового контингенту У 80-ті роки минулого століття весь обсяг споживання населення похилого віку на 80% покривався з суспільних фондів споживання, в той час, як частка коштів з цього фонду становила 50% споживання дітей та лише 20% споживання працюючого населення" Слюсар Л. Суспільні фонди споживання у сучасній системі забезпечення відтворення населення України // Демоекономічні дослідження. – К., 1995. – С. 21. .

В умовах економічної трансформації баланс між системами ціноутворення, пенсіонування та суспільними фондами споживання був зруйнований. Реформа цін, насамперед на продукти харчування то послуги по утриманню житла, не супроводжувалось реформою пенсійного забезпечення; змінились принципи розподілу житла, фінансування охорони здоров'я то системи соціального захисту населення. Все це призвело до значного падіння рівня життя літніх людей і безпрецедентного скорочення тривалості життя цього контингенту.

Hа переломному етапі трансформаційної кризи уряд