Зокрема, для найбільш уразливих верств населення передбачалось:

1. Встановлення і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, інших соціальних виплат);

2. Здійснення паралельно з переглядом цін і тарифів запобіжних соціальних заходів, зокрема, по адресному наданню соціальної; допомоги то субсидій;

З. Захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей шляхом періодичного перегляду середньодушового сукупного доходу, який надає право на субсидії, і цільової грошової допомоги з урахуванням змін індексу споживчих цін.

На сьогоднішній день названі заходи в основному впроваджені: крім активної розробки пенсійного законодавства Верховною Радою України прийнято Закон України "Про прожитковий мінімум" (1999); Постановою № 656 від 14 квітня 2000 p. Кабміну України затверджено набори продуктів харчування, набори непродовольчих товарів та перелік послуг для основних соціальних і демографічних груп населення, в т.ч. для населення похилого віку; на державному рівні організовано моніторинг цін для визначення прожиткового мінімуму.

Сформовані у 90-х роках пріоритети внутрішньої політики України в питаннях охорони здоров'я поселення передбачали постійну і послідовну турботу держави на всіх рівнях її функціонування про здоров'я своїх громадян. Україною визнані та ратифіковані відповідні міжнародні правові документи: Конвенція про право людини, Конвенція про права дитини, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та інші. Правове поле впливу держави на сферу охорони здоров'я зміцнилось з прийняттям Конституції України, Закону України "Про освіту", Основ законодавство України про охорону здоров'я. Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Протягом тільки 1995-1997 pp., коли держава усвідомила масштаби демографічної кризи і кризи здоров'я населення України, Президентом України було видано дев'ятнадцять указів з питань поліпшення становища дітей, молоді, жінок то сім'ї. Зо роки незалежності в Україні прийнято ряд стратегічних державних і національних програм, де враховано аспекти здоров'я всіх соціально-демографічних категорій населення.

У 1997 р. Указом Президента України було затверджено Програму “Здоров'я літніх людей”. Ця Програма передбачала комплекс заходів у 3-х напрямках (1) поліпшення здоров'я літніх людей; (2) поліпшення умов життя, харчування та соціального захисту то (3) організаційно-правове, науково методичне то інформаційне забезпечення. До її виконання було залучено ряд лікувальних, науково-дослідних то адміністративних інституцій.

На сьогоднішній день в рамках Програми "Здоров'я літніх людей" розроблено і впроваджено сучасні засоби діагностики і лікування основних захворювань, пов'язаних з віком. Розроблено ряд реабілітаційних програм для літніх хворих з різною патологією. У контексті вирішення проблем малозабезпечених категорій осіб похилого віку в рамках Програми розроблено склад функціональних наборів продуктів то раціонів харчування для літніх людей, окреслено практичні шляхи оптимізації втрачених то ослаблених функцій і поліпшення мобільності осіб похилого віку, визначено потребу в спеціальних побутових послугах для літніх людей та сімей, у складі яких є літні люди. Розгорнуто широкомасштабні наукові дослідження у галузі профілактики прискореного старіння.

Інакше кажучи, ту частину Програми, в якій йдеться про нормативні розробки, можна вважати виконаною Значно гірше просувається справа в реалізації заходів Програми, спрямованих на створення то забезпечення функціонування спеціалізованих геріатричних відділень, відділень сестринського догляду, хоспісів; забезпечення обласних то районних лікарень основними засобами догляду зо хронічно хворими то Інвалідами похилого віку; організацію скринингів та масових профілактичних оглядів літнього населення. Внаслідок відсутності коштів ця частина Програми реалізується дуже повільно Фойгт Н. А. Тривалість життя в похилому віці, Еволюція, сучасність, перспективи. – К., 2002. – С. 254. .

На відміну від державних муніципальні програми економічної та соціальної допомоги малозабезпеченим людям похилого віку е значно більш ефективними. Оперуючи відносно незалежними муніципальними бюджетами та спираючись на місцеву соціальну інфраструктуру, міські адміністрації мають більше можливостей у створенні локальної цілісної системи підтримки соціально незахищених категорій населення. Традиційними для таких програм щодо літніх людей є щомісячні доплати до пенсій з місцевого бюджету, організація мережі магазинів або відділів у магазинах, де продукти і непродовольчі товари повсякденного попиту продаються за зниженими цінами, створення мережі їдалень для організації безкоштовних обідів. Прикладом ефективної реалізації муніципальної програми соціальної допомоги особам похилого віку є Програма "Турбота" Київського муніципалітету.

Висновки

Прискорене старіння населення є глобальною демографічною проблемою сучасності. Являючись в цілому безумовним надбанням останніх століть, воно генерує цілий комплекс соціальних, економічним, політичних та культурних проблем. Існує тенденція малювати старіння населення як загрозу майбутньому. За висновками деяких дослідників, глобалізація цього процесу може ініціювати кризу, яка поглине всю світову економіку. Така криза через скорочення матеріальних ресурсів суспільства у забезпеченні для всіх необхідного, рівня свободи і незалежності може стати серйозною загрозою демократії.

Подібні побоювання викликані стигматизацією уявлення про похилий вік як період особливої залежності то вразливості. Таке уявлення асоціює пізній період життя з виключенням з економічної активності, підвищенням хворобливості інвалідизації, а також з навичками, поглядами то прагненнями, повністю несумісними з реаліями і вимогами сучасності. Проте, як зазначено у звіті організації HelpAge Internarionol, багато літніх людей навіть у дуже похилому віці активно вносять всій внесок у розвиток сімейного і суспільного добробуту. На жаль, цей вагомий внесок не визнається більшістю політиків, які надто часто шаблонне трактують осіб похилого віку як пасивних і безпорадних,