Загально-соціолітичні концепції суспільнго розвитку

З М І С Т 

ВСТУП

У будь-якій області матеріальної культури та дійсності постійно відбувається процес розвитку суспільства, відживає свій вік старе і відбувається виникнення нового, передового. Заміна старого новим, того що відмирає тим що народжується і є розвиток.

В історії філософії поняття діалектики зазнало корінних змін: від першого розуміння, близького до однокорінних слів "діалект" або "діалог" і суперечка, що позначало мистецтво, і класифікації понять, до сучасного, наукового розуміння діалектики, в основі якого лежить поняття розвитку. Наприклад, у філософському словнику діалектика визначається як "наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення", а в підручнику по філософії (за редакцією академіка І.Т.Фролова) діалектика розглядається "як найбільш повне і всебічне навчання про розвиток". У джерелах, автори яких дистанціюються від марксизму, часте визначення діалектики не дається, а говориться про діалектичний метод (Гегеля). Наприклад, у курсі лекцій А.А.Радугина: "Діалектичний метод припускає розгляд усіх явищ і процесів у загальному взаємозв'язку, взаємозумовленості і розвитку".

Метою даної роботи є розгляд теоретичних моделей розвитку суспільства в різні періоди. Це дасть змогу прослідкувати зміну філософських поглядів на суспільний розвиток на майже всіх етапах історії людства.

1. Теоретичні моделі розвитку суспільства в домарксистській філософії

Саме поняття "розвиток" визначається як закономірна якісна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів, що характеризується як спрямоване і необоротне. Одночасно спрямованість і необоротність відрізняє розвиток від просто змін. Внаслідок спрямованості і необоротності змін вони можуть накопичуватися і, досягши деякої визначеної міри нагромадження, дати якісно новий стан об'єкта, не тільки зводиться не до його колишнього стану, але навіть заперечуючи його. Розроблені у філософії найбільш загальні закономірності, що описують джерело і рушійну силу всякого розвитку, його механізм, загальний результат і спрямованість, називають основними законами діалектики.

Відзначивши нові можливості, що дало освоєння заліза (оснащення опіренням метальних снарядів), Пліній Старший пише в "Природній історії" (1 ст. н.е.) і про антигуманну сторону "винаходу": "Це я розглядаю як найбільш злочинний винахід, вигаданий людським розумом, тому що з метою заподіяти людині смерть ще більш швидко ми додали залізу крила і змусили його літати..."

Матеріалістичний погляд на світ сягає своїми коренями в далеке минуле. Він починає стверджуватись у Єгипті і Вавилоні наприкінці третього і початку другого тисячоліття до н.е. Вже в цю епоху зустрічаються , наприклад, вислови про те, що вода є субстанцією, першоосновою світу.

Систематизація "донаукових" знань досягла в стародавніх центрах світової цивілізації (Єгипті, Месопотамії, Китаї, Індії) набагато більш високого рівня, ніж це звичайно уявляє собі сучасна людина. Китайські рукописи XII ст. до н.е. повідомляють про "теоретичні" побудови систем "основних елементів" (вода, вогонь, дерево, золото і земля). У Месопотамії народилася ідея рядів пар протилежностей, взаємодії яких "складають світ": чоловіче і жіноче, тепло і холод, волога і сухість і т.д. Ці і їм подібні теоретичні концепції, розвинуті стародавніми цивілізаціями, надихали і збагачували наступні покоління мислителів від давньогрецьких філософів до вчених нового часу. Ми довідаємося про них у планетарних моделях Ж.Перрена і Э.Резерфорда або в універсальній термодинамічній парі А.Й.Вейника.

Стародавньому грецькому філософу Демокріту належить видатне вчення про самостійний історичний прогрес людей від звіроподібного стану до цивілізованого. У Демокріта люди до усього дійшли власним розумом, що підганявся нестатками, користуючись спостереженнями над природою. Демокріт говорить, що “шляхом наслідування ми навчилися від павука ткацтву і штопанню, від ластівки — будівництву будинків, від співочих птахів - лебедя і солов'я - співу”.

У первісному стані люди, живучи порізно, вели неупорядковане звіроподібне життя, харчувалися травами і плодами дерев. Люди не знали тоді ні землеробства, ні якого-небудь іншого мистецтва. З дикими звірами вони боролися на рівних. Не знали вогню, не вміли готувати їжу, ходили нагими, не уміли відкладати плоди про запас. Багато хто гинув, особливо узимку. З переходом від первісного стану до цивілізованого під впливом нестатку люди стали допомагати один одному, збираючись разом. Спільно вони навчилися вкриватися в дуплах дерев, у заростях, ущелинах скель і печерах і, розпізнавши, які з плодів придатні для збереження, сталі складати них у печерах і харчуватися ними протягом усього року. У цей період люди вели життя просту, вільну від надмірностей і взаємно дружелюбну, не маючи ні царів, ні начальників, ні володарів, не знаючи ні воєн, ні насильств, ні розкрадань і уміючи вести тільки вільне життя без надмірностей і у взаємній дружелюбності. Але коли, ставши винахідливіше і завбачливіше, люди відкрили вживання вогню, то звернулися і до більш “гарячих” справ. Потроху стали розвиватися мистецтва. Узагалі нестаток і досвід були для людини учителями в усьому. Вони штовхали його вперед, тому що від природи він був здатний до всякого навчання, завдяки наявності рук, розуму і розумової гнучкості.

Категорія буття суспільства, виступає граничною загальною абстракцією, поєднує по ознакам існування всілякі явища, предмети і процеси: природні об'єкти, їхні властивості, зв'язки і відносини, людські колективи й окремих людей, соціальні інститути, стани людської свідомості і т.д. Все існуюче - це і є світ, до якого ми належимо.

Набагато пізніше виникла німецька класична філософія, яка являла собою вершину філософського розвитку, що у той час могла бути досягнута, а тим самим і вершину домарксистської філософії, узагалі. У німецькій класичній філософії