У “Хартії” декларується, що будівництво єдиного економічного простору підкріплюється відповідним соціальним забезпеченням.

На думку деяких фахівців, втілення принципів вільного переміщення усередині ЄС може привести до того, що висококваліфіковані кадри, інженери можуть концентруватися в найбільш розвинутих регіонах. Низькокваліфіковані працівники будуть менш мобільними.

Результатом міграції робочої сили усередині ЄС може стати її демпінг. Так, португальські підприємства відправляють своїх робітників на будівництво у Францію і ФРН на умовах оплати праці, установлюваних нижче національних стандартів.

Існує міграція робочої сили з промислово розвинутих у країни, що розвиваються. В основному – це порівняно невеликий потік кваліфікованих кадрів із країн Європи і Північної Америки в країни, що розвиваються.

Науково-технічна революція, що розгорнулася у дру-гій половині XX ст., зумовила зростання попиту сучасного вироб-ництва на висококваліфіковані кадри. Саме складна праця інже-нерів, економістів, конструкторів, науковців виступає головним створювачем суспільного продукту.

Великий бізнес провідних індустріальних країн, так само як і транснаціональний капітал, виявляє активний попит на високо-кваліфікованих спеціалістів та науковців, тобто інтелектуальні кадри, потребу в яких він не в змозі задовольнити за рахунок власних ресурсів. Унаслідок формування підвищеного попиту на високоосвічені кадри виник новий вид трудової міграції — «від-плив умів», що посідає особливе місце в міжнародній міграції робочої сили. Характерною рисою цього виду міграції є те, що нею охоплюються люди, які мають на батьківщині роботу й певний рівень заможності. Основними мотивами їхнього переїзду в інші країни є, з одного боку, відмінності в умовах для наукових до-сліджень у різних країнах, відсутність на батьківщині перспектив творчого зростання, а з іншого — суттєві відмінності у соціаль-ному статусі й винагороді вчених, винахідників, конструкторів, працівників мистецтва, лікарів.

Об'єктивною основою переманювання «умів» провідними цен-трами світового змагання за висококваліфіковані кадри є нерівно-мірність опанування окремими країнами досягнень науково-тех-нічної революції, відмінності в рівні капітальних вкладень у розвиток науки й техніки. США завдяки свій економічній та науко-во-технічній перевазі над основними конкурентами стали голов-ними «викрадачами умів» у світі. Вже починаючи з другої по-ловини 60-х років спостерігається зростання відпливу фахівців та науковців у США, а також Велику Британію й Канаду, і динаміка цього процесу не послабшала й до теперішнього часу. Поста-чальниками інтелектуальної робочої сили у високорозвинуті краї-ни є як індустріальне розвинуті країни, так і країни, що розвива-ються. Перші — через відставання від лідерів у нарощуванні науково-технічних потенціалів, другі — через відсутність мате-ріально-технічних й економічних умов для творчої діяльності. Слід зазначити, що в останні два десятиріччя країни, що розвива-ються, а також деякі колишні соціалістичні країни посіли перше місце за еміграцією фахівців та науковців. У США, наприклад, питома вага фахівців з цих країн в останні роки досягла близько 90 % загальної кількості іноземних спеціалістів й науковців. Хоча починаючи з 1980 р. США обмежують інформацію про рівень імміграції наукових співробітників, є дані про те, що свою потребу в математиках, наприклад, вони наполовину задовольняють за рахунок іммігрантів, здебільшого з колишнього СРСР [10]. В Угор-щині в 1989 р. 12 % учених та спеціалістів виїхали на роботу за кордон, переважно у США й ФРН. Основними причинами виїзду вони називають погіршення умов роботи, недостатнє матеріальне забезпечення, скорочення дотацій держави.

«Відплив умів» із країн, що розвиваються, відбувається двома напрямами. З одного боку, емігрують висококваліфіковані кадри, що здобули вищу освіту у своїх країнах й не знайшли відповідної їхнім кваліфікації й прагненням роботи. З іншого боку, з країн, що розвиваються, у США, Англію, Канаду їдуть з метою здобуття освіти молоді люди, які по завершенні навчання не повертаються на батьківщину. Основними постачальниками на світовий ринок кадрів високої кваліфікації виступають Індія, Пакистан, Єгипет та ін.

Потужним каталізатором міждержавного переливання робочої сили є інтернаціоналізація виробництва та пов'язана з нею діяль-ність ТНК. Зосередження в руках ТНК колосального науково-технічного та виробничого потенціалу, поширення ними свого панування на ключові галузі економіки сприяють концентрації на підприємствах міжнародних корпорацій армії найманої праці, яка дедалі зростає.

До передумов розгортання діяльності ТНК в певному регіоні належить наявність робочої сили, котра за якістю та кількістю відповідає вимогам сучасного виробництва. За дефіциту трудових ресурсів у країнах Західної Європи, в яких здебільшого базуються ТНК, важлива роль відводиться мігрантам із слаборозвинутих країн. Таким чином, ТНК використовують дешеву робочу силу економічно відсталих регіонів та країн як шляхом створення в цих країнах підприємств та філій, так і через імпорт робочих рук із них. У такий спосіб стимулюється міжнародна міграція не тільки ка-піталу, а й робочої сили. І якщо основна маса експортованого капіталу розміщується у високорозвинутих індустріальних країнах, то переважна маса мігрантів залучається із країн, що розвивають-ся, або менш розвинутих індустріальних країн. На відміну від минулих часів, коли наймана праця рухалася слідом за капіталом, тепер їхній рух часто має зустрічний характер.

Підвищений інтерес міжнародних монополій до використання праці мігрантів зумовлений насамперед тією специфічною роллю, яку вони відіграють у сучасному виробництві. Їхня праця, як уже зазначалося, застосовується головним чином на важких, брудних, непрестижних видах робіт в обробній промисловості й сфері пос-луг. Це стосується таких галузей, як хімічна промисловість, будів-ництво, чорна