Крім того, за рахунок мігрантів ТНК значною мірою задоволь-няють потребу в спеціалізованих робітниках, особливо в будівній, автомобілебудівній, електротехнічній та інших технічно передових галузях.

Відчуваючи нестачу у кваліфікованих кадрах, ТНК вербують із слаборозвинутих країн і працівників, які вже мають необхідну підготовку й вирізняються міцним фізичним здоров'ям. Проте їхня питома вага в загальній чисельності іммігрантів невелика. Тому монополії організують курси для навчання іноземців деяких спеціальностей, що необхідні для виконання виробничих функ-цій. Створено центри з підготовки кваліфікованих робітників у країнах еміграції, що дає змогу відбирати найкращі місцеві кадри, здійснити їх спеціалізацію заздалегідь, а потім у відповідності з профілем робітника залучити його на роботу в ту країну, де розміщене підприємство ТНК [14].

Посилення експлуатації й збільшення додаткової вартості до-сягається, як відомо, шляхом оплати робочої сили нижче за вар-тість її відтворення та шляхом підвищення тривалості й інтенсив-ності праці. Використання іноземної робочої сили відповідає обом вимогам одночасно. У філіях американських ТНК у ФРН, на-приклад, іммігранти отримують на 25 % менше, ніж німці, й лише 54 % зарплати американців [15].

Разом з тим ТНК використовують заробітну плату і як засіб перехоплювання кваліфікованих робітників у національних моно-полій та закріплення їх на своїх підприємствах. Це досягається шляхом встановлення такого рівня зарплати, який дещо пере-вищує середній у країні або в галузі. Міжнародні корпорації ши-роко застосовують різноманітні преміальні системи оплати праці, Це також стимулює приплив іммігрантів на виробництва ТНК. Останні віддають перевагу стороннім робітникам ще й тому, що вони є найменш організованою й активною масою трудящих, тож найменш спроможні боротися за поліпшення умов й охорони праці, виплату пільг та пенсійних допомог, допомог з безробіття та інвалідності. Крім того, іммігранти заповнюють ті місця на виробництві, які не потребують кваліфікації, що дає змогу міс-цевим працівникам освоювати складніші професії й види робіт.

Міжнародні корпорації впливають па міграційні процеси також шляхом переведення частини свого адміністративно-управлінського персоналу, службовців, спеціалістів па виробництва II філії, що створюються в інших країнах.

Мета міждержавного переміщення робочої сили — прагнення до поліпшення матеріального стану —залишається незмінною, як правило, в тривалій історичній перспективі. Що ж стосується форм міграційних процесів, то вони змінюються залежно від ба-гатьох обставин. Найзагальнішими є постійна й тимчасова форми міграції.

Постійна, або безповоротна, міграція була абсолютно переваж-ною формою аж до Першої світової війни. Значні маси європейців назавжди покидали свої країни й переселялися на постійне про-живання у СІЛА, Канаду, Австралію, поступово інтегрувалися в структуру населення цих країн, стаючи його постійною частиною. Переселення у зворотному напрямку було мізерним.

Теперішня міграція набула тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір по закінченні певного строку повер-нутися на батьківщину. Таким чином, відмітною рисою сучасної міжнародної трудової міграції є ротаційний характер. Така форма міграції не є новою, вона виникла ще на початку століття, але масових масштабів набрала в 60-ті роки.

Ротація буває прискореною та уповільненою. У прискорену (до трьох років) потрапляє вся завербована та ретельно відібрана іноземна робоча сила, уповільнена триває довше й охоплює пра-цівників, відібраних уже в процесі виробництва. На їхню частку, як правило, припадає не більш ніж 30 % усієї чисельності працівників-іноземців. Спостерігається тенденція до збільшення часу перебування мігрантів у країнах-реципієнтах. Посилюється їх прагнення до натуралізації. Певній частині іммігрантів справді вдається домогтися натуралізації, і вони стають, таким чином, постійним елементом населення країн-реципієнтів.

2.2 Країни-імпортери робочої сили та їх міграційна політика

Країни-імпортери трудових ресурсів, що постійно мають потребу в залученні робочої сили, свою імміграційну політику засновують насамперед на мірах регулювання чисельності і якісного складу прибуваючих трудящих-мігрантів.

Основною з таких змін є формування нової стратегії провідних фірм світу у сфері робочої сили. Тепер у центр внутрішньофірмової стратегії ставиться завдання скорочення витрат на робочу силу, які становлять значний і, що найголовніше, зростаючий елемент виробничих витрат. Один із провідних шляхів скорочення цього виду витрат підприємці вбачають у стриманні зростання заробітної плати персоналу. В середині 90-х років у США, наприклад, заро-бітна плата 18 % працюючих не досягала офіційно встановленого рівня бідності.

Крім того, підприємці прагнуть знизити витрати на робочу силу шляхом збільшення тривалості робочого тижня. Середня його тривалість у США в цей період складала 41,7 год., а понад-нормові — 4,4 год. Такий високий показник був зареєстрований лише в перші повоєнні роки, за умов нестачі робочої сили.

Важливим методом зниження витрат на робочу силу є впрова-дження гнучких форм зайнятості на умовах термінового договору. В західноєвропейських країнах неповний робочий день працює кожний 8-й працездатний.

Поряд з кількісними змінами в динаміці попиту на працю відбуваються суттєві зміни в рівні вимог до якості робочої сили. Завдання підвищення якісних характеристик працівників дик-тується постійним оновленням асортименту продукції, що випус-кається, впровадженням нових технологій, активним поширенням практики сумісництва.

На-ймання іноземних трудящих має свої особливості. Ці особливості зумовлені насамперед тим, що іноземні робітники перебувають у більшій економічній залежності від підприємців, ніж місцеві ро-бітники. Крім обмеження строку перебування в країні, для іно-земців запроваджуються обмеження на право змінювати місце роботи, отже, вони позбавляються можливості продавати свою робочу силу дорожче. У дозволах на роботу іммігрантам спе-ціально застережуються характер і місце роботи, професія. Чинні законодавства й розпорядження адміністративних органів країн імміграції вводять особливі обмеження відносно визнання ква-ліфікації, що її здобули іноземні працівники на батьківщині, впро-ваджують