У посольствах і представництвах деяких країн за кордоном призначаються аташе по праці, що покликані забезпечувати захист прав трудящих-мігрантів, у тому числі дозвіл спірних питань при їхньому розміщенні, ведення переговорів з роботодавцями.

Заслуговує на увагу досвід створення спеціальних фондів, у задачі яких крім контролю за дотриманням прав трудящих-мігрантів і членів їхніх родин входить нагромадження засобів (фонду добробуту), призначених для забезпечення медичного обслуговування, житлового будівництва, розширення мережі шкіл і т.п. мігрантів, що повертаються на батьківщину;

* міри, що сприяють як захисту державних інтересів, так і прав і воль трудящих-мігрантів.

Отже, держави-експортери трудових ресурсів прагнуть виробити такий механізм регулювання міграції, що дозволяв би сполучати захист державних інтересів і його громадян. Інструментами такого механізму є ліцензування підприємств, які займаються відправкою робочої сили за кордон, створення спеціальних фондів для підтримки мігрантів, що повертаються додому, контроль за міграцією висококваліфікованих працівників тощо.

РОЗДІЛ 3. МІСЦЕ І РОЛЬ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

3.1 Динаміка і структура міжнародної міграції робочої сили в Україні

За роки незалежності України дуже активізувалися процеси трудової міграції, зокрема міждержавної. В середньому на строк від 1 місяця до 1 року за кордон виїжджають на заробітки близько 5 млн. чол. Останнім часом виїзд відбувається не тільки з міст, а також із сільської місцевості, особливо прикордонних областей. Як правило, покидають свою домівку особи в найбільш активному віці - 35-40 років, більш як половина з них (60-65%) - це чоловіки. По суті, йде масштабний експорт праці. Вітчизняна наука ще не звернула належної уваги на це явище, з усіма його позитивними і негативними особливостями, і не виробила якихось конструктивних рекомендацій. А потреба в них - величезна.

На заробітки до країн СНД виїжджають переважно представники робітничих професій - шахтарі, будівельники, водії, трудівники сільського господарства, до країн далекого зарубіжжя - висококва-ліфіковані фахівці (науковці, програмісти, перекладачі), моряки, молодь, яка має вищу освіту і розраховує на роботу в сфері послуг. Найбільше трудових мігрантів з України працює в Росії , Греції, Чехії, Словаччині, на Кіпрі, в Німеччині, Швейцарії.

Один з головних спонукальних мотивів міграції - вищий рівень заро-бітної плати в країнах прибуття. Зокрема, на сільськогосподарських і підсобних роботах, на яких зайняті мігранти з села, він вищий у 2-3 рази, в будівництві, на автотранспорті та у сфері послуг - у 10-12 разів, на морському транспорті, у програмуванні, в освіті, охороні здоров'я - від 15 до 40 разів. У цілому, за експертними розрахунками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, становлять понад 2 млрд. грн., що дорівнює третині номінальних грошових доходів всього населення країни за рік.

Міждержавна трудова міграція має чимало позитивних сторін: вона допомагає сім'ям мігрантів виживати у складний період переходу до рин-кової економіки, майже вдвічі знижує рівень безробіття на українському ринку праці, який сьогодні сягає, за офіційними даними, 4,3%, а з ураху-ванням прихованого безробіття він насправді є набагато вищим.

Значна частина трудових мігрантів, перебуваючи за кордоном, підви-щує свою кваліфікацію, освоює нові професії, сучасні технології і системи організації виробництва. Повернувшись додому, дехто з них поповнює прошарок підприємців та фахівців, чия праця відповідає світовим стан-дартам; їм легше влаштуватися на спільні підприємства.

Держава намагається впливати на міграційні процеси. Ліцензії на посередництво у працевлаштуванні за кордоном отримали 724 суб'єкти підприємницької діяльності. Але справа ця слабо контролюється, умови ліцензування постійно порушуються, що призводить до багатьох болючих наслідків. Неврегульованість практичних питань міждержавної трудової міграції спричинює соціальну незахищеність українських громадян, які працюють за кордоном; вони зазнають дискримінації з боку іноземних роботодавців щодо платні, умов, охорони праці тощо. Із загальної кількості мігрантів менш як 1% (28 тис. чол.) працюють легально, проте і вони дуже слабо захищені. З 10 укладених міждержавних угод про регулювання трудової міграції фактично виконуються лише угоди з Чехією та Словаччиною.

У зв'язку із запровадженням у ряді сусідніх держав візового режиму оформлення в'їзних документів може стати для громадян України нереальним, а стихійне повернення нелегалів на батьківщину збільшить напруженість на регіональних ринках праці, особливо в прикордонних районах Львівської, Волинської, Чернівецької, Закарпатської, Луганської, Харківської областей. Так, застосування візового режиму в Чехії, Польщі, Словаччині, Угорщині, Російській Федерації та Бєларусі призведе до депортації та згортання виїзду до цих країн не менш як для 2 млн. нелегальних мігрантів з України.

Складнощі полягають також у тому, що нелегальний статус українців за кордоном знижує ціну їхньої праці, створює умови для численних зловживань, формує у свідомості роботодавців країн прибуття уявлення про Україну як недемократичну, неправову державу. Водночас нелегальна трудова міграція не приносить доходів державі, не поповнює соціальні фонди, ускладнює взаєморозрахунки між державами з цього приводу.

Оскільки більшість громадян України виїздить на роботу за кордон не на підставі відповідної візи, а за допомогою туристичних, гостьових віз, ваучерів чи запрошень, розбіжність між статистичними й оціночними даними переконливо засвідчує необхідність посилити доброзичливу