Опитування 1025 респондентів з Києва, Севастополя, Харкова, Одеси, Маріуполя, Краснодона та інших міст, які бажають виїхати за кордон, показало, що за індексами потенціальної міждержавної трудової міграції можна виділити такі соціально-статусні категорії: високо-кваліфіковані робітники, самозайняті громадяни, випускники вузів, науковці, вчителі, медичні працівники, спеціалісти і службовці підприємств, безробітні, керівники підприємств та їхніх підрозділів, підприємці, державні службовці Гнидибенко І. Проблеми трудової міграції та їх вирішення // Економіка України. – 2001. -№4. С.21..

Серед груп населення, виділених за рівнем освіти, найбільш схиль-ними до міждержавної трудової міграції є особи із середньою про-фесійною освітою - 30%, з вищою - 22,5%, із середньою спеціальною -18,4%, із середньою - 14%, з неповною середньою освітою - 7,4% ( Рис.3.1).

Рис.3.1. Структура мігрантів українців за освітнім рівнем Побудовано згідно даних: Гнидибенко І. Проблеми трудової міграції та їх вирішення // Економіка України. – 2001. -№4. С.19-22.

Безробітні, студенти і працівники підприємств перевагу віддають тим посередникам, які вже самі працювали за кордоном (61,5- 68,8%), держа-вні службовці довіряють засобам масової інформації (75,0%), кваліфіко-вані робітники - тим і іншим (50,0 і 45,8%), керівники - приватним бюро (100,0%), підприємці - приватним бюро та публікаціям у мас-медіа (по 50,0%), самозайняті - засобам масової інформації (71,4%), вчителі, меди-чні працівники покладаються на тих, хто вже працював за кордоном (40,0%), та на відомості з Інтернету (30,0%).

Орієнтовні очікування щодо середньомісячного заробітку за кор-доном представлені на Рис. 3.2.

Рис.3.2. Рівень очікуваної заробітної плати в дол. США потенційних трудових мігрантів Побудовано згідно даних: Гнидибенко І. Проблеми трудової міграції та їх вирішення // Економіка України. – 2001. -№4. С.19-22.

такі: науковців, учителів, медичних працівників - 1800 дол., студентів - 1700, керівників підприємств і підрозділів - 1400, робітників усіх рівнів кваліфікації, самозайнятих, підприємців -1000, безробітних -750дол.

Користуючись цими та іншими даними соціологічних досліджень, можна не лише оцінити фактичний стан справ у трудовій міграції, а й дійти певних наукових та практичних висновків, зробити прогнозні розрахунки.

На жаль, офіційна інформація про дійсну кількість громадян Ук-раїни, які тимчасово перебувають за кордоном, про мету і підстави їхнього виїзду сьогодні відсутня; немає також достатньої законодавчої бази для захисту наших співгромадян за кордоном; не створено й адміністративних органів, які б забезпечили такий захист. Наприклад, у Положенні про Міністерство праці та соціальної політики України серед його основних завдань в аспекті, що нас цікавить, лише лаконічно згадується про "участь у підготовці та реалізації міжнародних угод, пов'язаних з трудовою міграцією, захистом прав працівників-мігрантів".

Після приєднання України до Європейської конвенції з прав і ос-новних свобод людини, яка встановлює, зокрема, право громадянина залишати рідну країну, в тому числі і з метою працевлаштування, по-стала нагальна потреба в тому, щоб виробити необхідні правові гарантії захисту інтересів тих, хто перебуває на роботі за кордоном. Такі гарантії можуть бути забезпечені або приєднанням до багатосторонніх міжнародних угод, з укладенням двосторонніх договорів стосовно трудової міграції, або шляхом удосконалення відповідного внутрішнього законодавства. З міжнародно-правових документів, до яких Україна мала би приєднатися з метою забезпечення прав працівників-мігрантів, слід назвати конвенції Міжнародної організації праці № 97 (1949) та № 143 (1975). Гарантії прав працівників-мігрантів передбачаються також у ст. 19 Європейської соціальної хартії, яку Україна підписала у 1998 р., за винятком деяких статей (зокрема, ст. 19, мотивуючи це тим, що у нас не прийнято закон про імміграцію і відсутня система регулювання трудової міграції, а тому держава не може забезпечити застосування норм хартії до іноземних працівників-мігрантів).

Зазначимо, що Україна вже взяла на себе обов'язки щодо гарантій прав іноземних працівників-мігрантів, приєднавшись до Європейської конвенції з прав і основних свобод людини, ст. 14 якої гарантує недискримінацію. Таким чином, непідписання ст. 19 Європейської соціальної хартії не звільняє Україну від зобов'язань щодо іноземців, але позбавляє наших громадян, котрі працюють за кордоном, можливості користу-ватися правами, що випливають з хартії.

Після підписання у повному обсягу та ратифікації Європейської соці-альної хартії наступним кроком може стати приєднання до Європейської конвенції про правовий статус працівників-мігрантів (1977), яку наразі підписали й ратифікували вісім країн - членів Ради Європи (Франція, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Туреччина) і підписали, але ще не ратифікували Бельгія, Греція, Люксембург, Німеччина.

Росія являється одним з головних напрямків трудової міграції населення України. До Росії щорічно від'їжджало від 1,5 млн. у 1995 р. до 560 тис, у 2000 р. Тобто тимчасова трудова міграція з України до Росії останнім часом зменшилась (майже у 3 рази). Це сталося в результаті позитивних змін, що намітились в економіці та активізації служб працевлаштування в державі (у 2000 р. порівняно з 1999 р. на 25,8 % зросла чи-сельність працевлаштованих). Однак в цілому ситуація залишається непростою і віддзер-калює характерні для перехідної економіки складні процеси та явища ринкових пере-творень.

Масова трудова міграція з України до Росії зумовлена тривалими за-тримками у виплаті заробітної плати на батьківщині та вищою зарплатою в Росії, що дає змогу емігрантам-заробітчанам відносно безпроблемно утримувати свої сім'ї. Суб'єктивні оцінки співпадають з цими об'єк-тивними даними: майже всі робітники-мігранти вважають, що їх матеріальний добробут завдяки роботі в Росії значно вищий, ніж в їхніх колег в Україні. Міграцію українських шахтарів до Росії зумовлює і велика аварійність на