Передбачуваний строк роботи в Росії для емігрантів значною мірою залежить від того, як вони "оформ-ляють" свою відсутність на роботі у себе дома: одні вважаються у відпустці (черговій, без збереження зарплати і навіть у декретній) - 16,9%, інші - у відрядженні - 11,3%, треті просто разом зі своїм керівництвом працюють в Росії - 21,9%. Багатьох таке ста-новище в основному влаштовує. В усякому разі більше половини (61%) шахтарів готові працювати в Росії доти, доки буде робота.

На відміну від них, водії міського транспорту приїжджають на коротший термін. Половина трудових мігрантів готова працювати в Росії від півроку до двох років і тільки 18% хотіли б працю-вати в Росії протягом тривалого часу (більше п'яти років). Це пов'язано з тим, що у Москві приїжджі змушені жити без сімей. Крім того, водіям доводиться дуже напружено працю-вати, часто без відпочинку протягом тривалого часу, відтак людина просто фізично не може витримати такі наван-таження. Тому водії з України пере-бувають в Росії, як правило, рік-півтора.

Звертає на себе увагу та обставина, що будівельники розділяються між собою начебто на дві групи: "довгостроковиків" та "короткостроковиків", причому приблизно порівну. "Довгостроковики" готові працювати в Росії, доки є робота. Прибулі в Росію ро-бітники-мігранти здебільшого не прагнуть переїхати сюди на постійне місце проживання. Серед шахтарів таких бажаючих всього 12%, серед бу-дівельників трохи більше - 22,5%. Це пояснюється тим, що половина з них не має власного житла, отож, вони переїдуть туди, де його запропонують.

Отже можна виділити два потужні міграційні потоки трудових ресурсів з України. Один – у країни Західної Європи, інший – до Росії. Перший зумовлений вищою заробітною платою в порівнянні з українською, проте і витрати на таку міграцію вищі. Другий напрям – хоч і програє першому по заробітній платі, зате потребує значно менших затрат на переїзд та житло. До цього додається ще відсутність мовного бар’єру, наявність родичів або знайомих. В інших напрямах значні міграційні потоки практично відсутні, хоча, як буде показано в п.3.3 є потік мігрантів в Україну (в основному громадяни Китаю), але така міграція є нелегальною.

Але загалом можна говорити і про імміграцію в Україну. Основних чинників таких потоків кілька [8]:

по-перше, повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;

по-друге, рееміграція патріотично налаштованих представни-ків далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

по-третє, запрошення за потреби на роботу спеціалістів і ро-бочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями. Поки що Україна використовує працю іноземних робітників у тих галузях виробництва, де через важкі умови праці відчувається нестача робочих рук. Це металургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі.

В середині 90-х років кількість іноземних громадян, які працю-вали на підприємствах України, становила близько 23,0 тис. чол. Крім того, за неофіційними даними, нині в Україні мешкає понад 500 тис. нелегальних іммігрантів;

по-четверте, в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, нім-ців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: в Крим уже повернулося 170 тис. татар, а загалом очікується понад 300 тис.

Загалом у найближчій перспективі є підстави очікувати безпре-цедентного відпливу за кордон продуктивної робочої сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини.

Головні чинники масової еміграції:*

велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;*

відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних людей;*

економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;*

відсутність безпеки громадян.

3.2 Проблема інтелектуальної міграції і Україна

Проблема інтелектуальної міграції все більше набуває глобального характеру. Визнаним світовим центром акумуляції світових “мізків” виступають США. Причому в такому потоці значну частку відіграють країни ЄС [10, 11].

Рис. 3.3 добре відбиває розподіл мігрантів із країн ЄС у США по громадянству. З цих іммігрантів, близько 25% направилися в Каліфорнію, склавши найбільшу групу, близько 10% направлялися в штат Нью-Йорк і близько 8% - у Массачусетс (US INS sources).

Наприклад у 2000 р. 7638 професіоналів із країн ЄС одержали постійні візи в США. У це число входили службовці, архітектори, інженери, топографи і геодезисти, математики і програмісти, натуралісти, лікарі, середній медперсонал, шкільні викладачі.

Рис.3.3. Розподіл мігрантів із країн ЄС в США по громадянству

Близько 50% усіх європейців, що завершують у США роботу над дисертацією Ph.D., згодом залишаються в США на більш тривалий термін, а багато хто з них - назавжди. Це можна також простежити за даними Національного наукового фонду про європейців, що мають докторський ступінь. Дані показують, що в 1995 році близько 17000 європейців залишилися в США послу завершення роботи над дисертацією Ph.D. З них близько 11000 сталі натуралізованими громадянами, і близько 3900 сталі постійними резидентами. Дані включають Ph.D. в всіх областях.

8760 аспірантів,