За оцінкою самих емігрантів (опитування проводилось у Відділі реєстрації віз), важливим мотивом переїзду в ту чи іншу країну є наявність родичів (60%) або друзів (30%). Інші мотиви (близькість культури (22%) або розвинутий рівень демократії) відзначалися набагато рідше (24%). На їх тлі значнішими виявилися надії на поліпшення матеріального становища (23%), на реалізацію своїх здібностей (28%). Така виваженість оцінок не випадкова: у розвинутій країні набагато складніше знайти свою нішу з точки зору професії та заробітку, але бажання ризикнути вище, ніж прагматичні орієнтації.

Фактор етнічної належності не є більш домінуючим, та він супутній в усіх названих мотивах еміграції. Найсильнішим кореляційним зв'язком між етнічною і країною виїзду в південному регіоні України відзначені Ізраїль, Німеччина, Росія, меншою мірою США, Греція, Австралія.

Другим значним фактором може виявитися тип соціокультурного відтворення. Пояснити високу долю молодіжної міграції в її загальному потоці можна тим, що інтенсифікація суспільного життя спонукає молоде покоління до концентрованішої дії й активнішого присвоєння нового середовища. Змінений геополітичний простір України і можливості, що відкрилися для в'їзду і виїзду, знання щодо економічних труднощів і умовний час їх розв'язання в самій Україні підштовхує на зміну типу відтворення життя, характерного для їхніх батьків.

Що стосується мотиву самореалізації, то перевірити його реальність досить складно. За попередніми оцінками, само реалізуватися професійно і духовно щастить десятій частині тих, що виїжджають. З урахуванням принципово нового середовища, іншої ментальності, прочитання іншим способом соціальних відносин, що склалися в країні прибуття, збереження суб'єктивності виявляється для різних категорій розтягнутим у часі. Існуюча екстенсивна модель соціокультурного відтворення вступає в конфлікт з тією цінністю-нормативною, що формується в самій Україні і серед тих, хто виїжджає за її межі і зустрічається з розвинутішою в інших країнах.

Розпад Радянського Союзу призвів до значних якісних та кількісних змін у міграційних потоках між державами, що утворилися на пострадянському просторі.

Обсяги "Відтоку розуму" на Україні значно збільшились з моменту розпаду Радянського Союзу. Переважна частина працездатного населення виїхали до Ізраїлю, Німеччини, Росії та Італії. Причинами трудової міграції українців є нестабільне економічне становище в нашій країні; політичні, релігійні та соціально-культурні фактори; намагання покращити своє матеріальне становище та самореалізуватись.

Розглядаючи основні напрямки міграції працездатного населення України можна зробити висновки виходячи з таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Основні напрямки міграції працездатного населення України у 2000 році Україна у цифрах 2000 року: Короткий статистичний довідник/ Держ.комітет стат. України: за ред. О. Г. Осауленко. - К.: Техніка. - 2001.-С. 183. |

Кількість осіб

Число прибулих | Число вибулих | Сальдо міграції

Всі напрямки міграції | 790 453 | 873 066 | -46 613

У межах України | 736741 | 736 741

Внутрішньо регіональна міграція | 461 880 | 461 880

Міжрегіональна міграція | 274 861 | 274 861

Міждержавна міграція | 53712 | 100 325 | -46 613

Країни СНД | 49302 | 55 193 | -5891

Країни Балтії | 445 | 221 | 224

Країни далекого зарубіжжя | 3965 | 44911 | -40 946

У 2000 році спостерігається збільшення кількості працездатного населення, яке вибуло з території України, в наслідок чого Україна має від'ємне сальдо міграції (- 46 613 особу). Найбільша частина населення мігрувала до країн далекого зарубіжжя (44 911 особа), найменша частина - до країн Балтії (221осби). Щодо країн СНД, то протягом 2000 року з України виїхало 55 193 особи, а в'їхало 49 302 особи. Спостерігається також внутрішньодержавна міграція працездатного населення, але вона не впливає на сальдо міграції країни, тому що населення не перетинає межи України.

Якщо розглядати міграційний процес у розрізі регіонів нашої країни, то найбільша кількість громадян виїхали з Донецької області (11,4 тис. осіб), Республіки Крим (9,6 тис. осіб). Дніпропетровської області (7,6 тис. осіб), міста Києва (7,1 тис. осіб) та з Харківської області (6,6 тис. осіб) ( див. додаток Б). Як бачимо в основному виїжджають з найбільш розвинутих регіонів нашої держави, де діє велика кількість професійних вищих закладів, які готують молодих спеціалістів, так необхідних Україні. Найменша кількість мігрантів у Тернопільській та Івано-Франківській областях, відповідно 0,6 тис. осіб і 0,9 тис. осіб. Повертаються до дому лише половина тих хто виїхали за кордон.

Використання трудових ресурсів, які мігрували з інших країн, в розвинених країнах використовуються певною мірою досить вдало. Розглянемо на прикладі Сполучених Штатів, так як саме вони є основним споживачем іноземних трудових ресурсів.

За умовними розрахунками, чистий виграш для США від залучення одного "середнього" вченого-гуманітарію складає близько 320 тис. дол., вченого в області суспільних наук - 253 тис. дол., інженера - 265 тис. дол., лікаря - 664 тис. дол.[2, c.6]

Збільшуючи, наприклад, допомогу в навчанні та підготовці спеціалістів ( кількість іноземних студентів та аспірантів з країн, що розвиваються з кожним роком збільшується), у той самий час розвинені країни Заходу в ще більших масштабах сприяють "Відтоку молодого розуму". В останні роки кількість іноземних спеціалістів, які залишаються в США після завершення навчання в американських вузах, складало приблизно 40% .[2, c.6]

Прибуток, який отримується в наслідок експлуатації "чужого розуму" Канадою, в 7 разів більше обсягів її допомоги країнам, що розвиваються. У Великобританії вигода від залучення іноземних спеціалістів у 3 рази перевищує розміри ЇЇ допомоги молодим державам Азії та Африки.

Отже, проблема інтелектуальної міграції стоїть гостро перед багатьма країнами, в тому числі і