- провести вибіркові статистико-соціологічні дослідження трудової міграції для прийняття відповідних рішень на державному та регіональному рівнях.

Виконання цих та інших завдань дозволить упорядкувати міграційні процеси в державі і забезпечити соціальний захист трудових мігрантів. В умовах інтенсифікації еміграційного процесу держава зобов’язана подбати про своїх громадян, які опинилися за кордоном. Саме держава повинна забезпечити громадян правдивою інформацією про умови перебування в зарубіжних країнах, яка, можливо, змогла б багатьох відвернути від думки про еміграцію, або, принаймні, змусила б більш розважливо приймати рішення про від’їзд. Саме державі доцільно було б взяти на себе посередницькі функції при працевлаштуванні за кордоном, що дало змогу захищати як державні, так і особисті інтереси мігрантів, регулювати трудову еміграцію. Вельми корисною була б і організація попередньої мовної і професійної підготовки перед виїздом тощо. Ці заходи захистили б українських громадян від цілком реальної загрози опинитися за кордоном на найнижчому соціальному та професійному щаблі.

Слід зазначити, що імміграція, як і еміграція, здатна викликати досить складні проблеми. Недалекоглядним було б заспокоювати себе тим, що ксенофобія не притаманна українському народу. В умовах соціально-економічних негараздів і тотального дефіциту конкуренція між місцевим і прийшлим населенням на ринку праці та житла, в пошуках споживчих товарів і в підприємницькій діяльності здатна загострити міжнаціональні відносини, стати причиною відкритих конфліктів. У зв'язку з цим видаються вкрай необхідними законодавчі й організаційні заходи по регулюванню процесу імміграції в Україну з урахуванням як інтересів місцевого населення, так і прав приїжджих. Державна міграційна політика та практика має розроблятися як єдине ціле, керуватися єдиними нормами та принципами, щоб уникнути подвійного стандарту у ставленні до виїзду власних громадян і до в'їзду людей із закордону.

ВИСНОВКИ

Отже, проведені в роботі дослідження дозволяють зробити ряд узагальнень.

Міжнародні міграційні процеси на даний момент набули великого розмаху і охоплюють практично всі країни світу, що дозволяє говорити про глобальну систему трудової міграції населення. Проведений аналіз дозволяє виділити кілька основних потоків. Найпотужнішим є потік робочої сили з економічно відсталих країн до розвинених, насамперед Західної Європи, США та нових індустріальних країн (Гонконг, Південна Корея). Значний потік спостерігається і в середині розвинених країн (Європейський Союз, США-Канада тощо). Порівняно недавно почали формуватися потужні міграційні потоки з пострадянських країн до країн Західної Європи та країн СНД до Росії. Характерною рисою міжнародної трудової міграції є її тимчасовість, коли більшість мігрантів після певного періоду повертаються додому. Необхідно зауважити, що поряд з офіційною трудовою міграцією сформувалася нелегальна система трудової міграції зі своєю розвиненою інфраструктурою та нелегальним ринком трудових ресурсів. Ця система погано піддається статистичному вивченню, однак багато фактів вказує на те, що нелегальні міграційні потоки переважають по потужності офіційні.

Аналіз причин трудової міграції дозволяє зробити висновок, що на сучасному етапі головними факторами найпотужніших міграційних потоків є економічні. Причому це як і розбіжність в заробітній платі (потік з відсталих країн в розвинені), так і різниця в рівнях безробіття без суттєвої різниці в доходах (міграція всередині країн, що розвиваються).

В той же час, вивчення окремих міграційних потоків трудових ресурсів показало, що має місце значний вплив неекономічних факторів, серед яких слід відзначити психологічні, культурні, соціальні та кліматичні. Зокрема цими факторами зумовлені міграційні потоки між розвиненими країнами ЄС.

Серед основних тенденцій міжнародної міграції трудових ресурсів треба відзначити інтенсифікацію потоків кваліфікованих трудових ресурсів та інтелектуальних ресурсів, чому немало посприяв розпал СРСР. Поряд з Західною Європою в останні два десятиліття утворюються нові центри іноземних робочих, які займають собою трудову міграцію з одних розвинених країн в інші, переміщення іноземної робочої сили з більш розвинених країн в менш розвинені, що у цілому не було характерно для міждержавних міграцій у минулому. Такі центри активно формуються на Ближньому на Дальньому Сході (Саудівська Аварія, Бахрейн, Кувейт, Лівія, Ірак та ін.), в Латинській Америці (Аргентина, Венесуела, Бразилія), в Південно-Східній Азії (Сінгапур, Гонконг, Японія) та на півдні Африки (ЮАР).

Розвиток трудової міграції в нашій країні відбувається на рівні трьох самих активних ланок:

еміграція по мірі її розвитку торкається не лише некваліфікованих працівників, але й все більше і більше висококваліфікованих кадрів;

серед виїжджаючих працювати за кордон в останні роки зростає кількість тих, хто намагається назавжди залишитися в західних країнах, а разом з ними виїжджають і її сім'ї;

дуже важливе питання про надходження валютних коштів від працівників-мігрантів, які розглядаються ,як в нашій країні, так і за кордоном, одним з реальних плюсів трудової міграції.

"Відтік розуму " в нашій країні сприяли певні причини, які різноманітні і багатогранні. Але можливо відокремити головні причини, що стосуються еміграцій наших вчених та спеціалістів:

зниження соціального статусу спеціаліста і вченого;

покращення матеріального положення;

неможливість реалізувати свої ідеї і наукові праці;

релігійні ті культурні спонукання;

підвищення рівне безробіття серед громадян з вищою освітою.

Трудова міграція працездатного населення має свої позитивні і негативні наслідки. Але все ж таки виникає необхідність розвитку трудової міграції в нашій країні, необхідно чітко розуміти всі плюси і мінуси, для того щоб останніх було як можна мельне. Виходячи з опиту інших держав, намагатись уникати тих помилок, які породжують мінуси трудової міграції.

Також важливо розвивати індивідуальну еміграцію за кордон в цілях тимчасового працевлаштування. Причому індивідуальна міграція не означає, що вона буде стихійною, якщо її опорою буде підтримка держави. Приєднання до загальноприйнятих міжнародних