Імміграція – в'їзд працездатного населення в дану країну через її межі.

Еміграція – виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Міграційне сальдо – різниця імміграції з країни й еміграції в країну.

“Витік мозків” – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція – повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Міжнародна міграція робочої сили виникла багато сторіч назад і за минуле з тих пір час перетерпіла серйозні зміни. Першим масовим переміщенням трудящих у новий час став цілеспрямоване завезення рабів з Африки на Американський континент, у результаті чого в XVІІ-XІX ст. населення Африки не тільки не збільшилося, але і скоротилося. Після заборони рабства в США почалася друга велика хвиля еміграції з країн Старого світла в країни Нового світла. Якщо в першій половині минулого століття переважала міжнародна міграція промислових робітників, то до кінця минулого сторіччя найбільш активними мігрантами стали розорені селяни. Після Другої світової війни на світовий ринок праці вийшли науково технічна інтелігенція і кваліфіковані робітники.

Загальна кількість мігрантів піддається лише дуже приблизній оцінці [3, 7, 13]. Вважається, що у світі в середині 90-х рр. постійно близько 125 млн. чоловік перебували за межами тих країн, громадянами яких вони є. В останні роки у світі переїжджають із країни в країну близько 7 млн., у Західній Європі – 6,5 млн., Латинської Америки – 4 млн., країнах Близької Схід і Північної Америки – 3 млн. чоловік.

Отже, причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру. До причин неекономічного типу відносяться: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні й ін.

Причини економічного характеру криються в різному економічному рівні розвитку окремих країн. Робоча сила переміщається з країн з низьким рівнем життя в країни з більш високим рівнем. Об'єктивно можливість міграції з'являється внаслідок національних розходжень в умовах заробітної плати.

1.2 Економічні ефекти міграції

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги як країнам, що приймають робочу силу , так і тим, що її поставляють. Але вона здатна породити і гострі соціально-економічні проблеми.

На праці іммігрантів тримаються цілі галузі промисловості: у Франції ј зайнятих у будівництві і 1/3 в автомобілебудуванні – іммігранти, у Бельгії половина всіх гірників – іммігранти, у Швейцарії 40% будівельників – іммігранти). Найбільше активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х років у рамках моделей економічного росту. Їхня основна ідея полягає в тім, що міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, робить на темпи економічного росту, її причиною є розходження в оплаті праці між країнами. Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна людина одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграції приводить до росту добробуту приймаючої країни, причому економічний розвиток держави, з якого відбувається еміграція, залишається колишнім чи, у всякому разі, не погіршується.

Неокейнсіанці визнавали можливість погіршення в результаті міграції економічного становища країни, що експортує робочу силу, особливо якщо емігрують висококваліфіковані працівники [14]. У цьому зв'язку широко обговорювалася ідея введення податку на “витік мозків”, доходи від який пропонувалося передавати в розпорядження ООН і використовувати на нестатки розвитку. В останні роки акцент в аналізі міграції змістився на дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактора економічного росту країн. Виходячи з того, що накопичений людський потенціал є найважливішою передумовою економічного розвитку, у рамках цієї групи моделей міжнародна міграція є одним з пояснень розходжень у темпах економічного росту між країнами.

Сьогодні визнаються і використовуються наступні позитивні наслідки трудової міграції.

Насамперед враховується, що процеси трудової міграції сприяють зм'якшенню умов безробіття, появі для країни-експортера робочої сили додаткового джерела валютного доходу у формі надходжень від емігрантів, а також придбанню ними знань і досвіду. Після повернення додому вони, як правило, поповнюють ряди середнього класу, вкладаючи зароблені кошти у власну справу, створюючи додаткові робітники місця.

До негативних наслідків трудової міграції варто віднести тенденції росту споживання зароблених за кордоном коштів, бажання приховати одержувані доходи, «відплив умів», іноді і зниження кваліфікації працюючих мігрантів і т.п.

Економічні ефекти імміграції найчастіше спрощено описують як негативні, оскільки робітники, що приїжджають з-за кордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття серед корінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак відзначити, що іммігранти привносять новий досвід, знання і навички. США, Канада й Австралія – країни, що виникли в результаті імміграції. В інших країнах іммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладом можуть служити китайські промислові робітники в Індонезії і Малайзії, підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські і ліванські бізнесмени в Африці, йорданські і палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більш того, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які все рівно немає претендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччини і Північної Африки складають 60-80% імміграції у ФРН, Францію. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більш того, деякі галузі виробництва, що дають, у тому числі експортний доход для країн, не вижили б без іммігрантів. У числі прикладів – гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Домініканській Республіці, Малайзії й Іспанії, каучукова і гумова промисловість Малайзії.

Не можна, зрозуміло, заперечувати і негативні наслідки імміграції, що у розвитих країнах зв'язані, насамперед, зі зниженням, у результаті припливу іммігрантів,