Для формування і функціонування міжнародного ринку пращ потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждер-жавних господарських взаємозв'язків. На сучасному етапі постала низка нових факторів, що зумовлюють необхідність широкої учас-ті всіх країн у світогосподарських процесах. Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, нау-ку, кваліфіковані трудові ресурси і ємний внутрішній ринок, не може залишатися осторонь від потужних загальносвітових інтегра-ційних процесів.

Найзагальнішою особливістю післявоєнного періоду є відставання реакції ринку праці на рух основних макроекономічних показників розвитку світової економіки, що коливають-ся під впливом циклічності. За появи вже перших ознак поліп-шення економічної кон'юнктури підприємці прагнуть нарощувати обсяги виробництва шляхом збільшення тривалості робочого часу і лише після вичерпання цього резерву починають наймати додат-кову робочу силу, в тому числі іноземну.

90-ті роки позначилися появою якісно нових рис міжнарод-ного ринку праці:

по-перше, суттєво збільшився лаг між проходженням еконо-мікою промислове розвинутих країн нижчої кризової точки і початком поліпшення ситуації на ринку робочої сили. Цей розрив для США в останньому циклі першої половини 90-х років склав одинадцять місяців, тоді як у період криз 1974—1975 рр. і 1980— 1982 рр. скорочення безробіття йшло практично слідом за поліп-шенням економічної кон'юнктури;

по-друге, нетиповою для фази пожвавлення є мляве зниження таких показників використання робочої сили, як чисельність зму-шених працювати неповний робочий тиждень, а також чисельність тих, хто претендують на робочі місця, але припинили активні пошуки роботи. В попередні цикли чисельність цих категорій робітників у міру виходу економіки з кризи швидко знижувалась;

по-третє, ситуація на ринку праці впродовж останнього де-сятиліття характеризується різким звуженням можливостей для звільнених повернутися на попереднє місце роботи.

Циклічна криза не тільки безпосередньо впливає на динаміку зайнятості, а й виступає каталізатором структурних змін у цій сфері, від яких дедалі більше узалежнюється функціонування рин-ку праці.

Ще одним структурним фактором, що справляє суттєвий вплив на стан ринку праці, є конверсія військового виробництва. З початку 90-х років вона посіла одне з пріоритетних місць в економічній політиці країн з розвинутою ринковою економікою. Через кон-версію під загрозою опинилися гарантії зайнятості значного кон-тингенту робочої сили. За підрахунками експертів Міжнародної організації праці (МОП), в оборонному комплексі провідних західних країн зайнято 6—9 % працюючих.

Реалізація програм скорочення військових бюджетів спричинює ліквідацію робочих місць, необхідність працевлаштування колишніх військовослужбовців. Найінтенсивніше цей процес проходить у СІЛА, де наприкінці 90-х років унаслідок конверсії втратили роботу чи залишили військову службу понад 2 млн. чоловік. Скорочений військових витрат впливає і на зайнятість у нематеріальному ви-робництві, особливо в таких його галузях, як обслуговування та мон-таж споруд, зв'язок, послугами яких військово-промисловий комплекс користувався на умовах субконтракгів.

Програми конверсії передбачають мінімізацію соціальних ви-трат, пов'язаних з цим процесом, передусім шляхом диверсифі-кації виробництва в районах зосередження військової проми-словості.

В найближчі роки ситуація на ринку праці в західноєвро-пейських країнах, зазнаватиме суттєвих змій у зв'язку з новою хвилею приватизації державної власності. Цей процес неминуче викликає скорочення зайнятих.

Посилення напруження у сфері зайнятості спонукає керів-ників великих західних країн активізувати свої зусилля для узго-дження загальної стратегії на ринку праці. Ці держави зазнають великих збитків від безробіття, зокрема через недоотримання по-датків.

У 1994 р. провідні країни Заходу досягли домовленості щодо загальних контурів політики на ринку праці. Складовою частиною цієї політики стала відмова від макроекономічного стимулювання сукупного попиту з метою розширення зайнятості, а також від скорочення тривалості робочого часу як засобу зниження без-робіття.

Натомість було поставлено завдання зниження витрат на робо-чу силу, підвищення гнучкості ринку праці, стимулювання актив-ної політики на ньому держави. Основним елементом такої по-літики є зниження витрат на робочу силу як головний засіб підвищення конкурентоспроможності продукції західних держав, яка програє більш дешевим товарам країн Південно-Східної Азії, Латинської Америки, Китаю.

Одним із шляхів зниження високих витрат на робочу силу підприємці вважають згортання окремих соціальних зобов'язань. У США, наприклад, скорочується пенсійне страхування всіх пра-цівників. Загострення проблеми державного фінансування со-ціальної сфери нерідко змушує уряди західних країн приймати рішення, які значно ускладнюють ситуацію на ринку праці. Зок-рема, поступово підвищується пенсійний вік. В Італії наприкінці 90-х років вікова межа виходу на пенсію підвищилася для чоло-віків з 60 до 65 років, а для жінок —з 55 до 60 років, у Швеції — з 60 до 62 років. У Франції тривалість стажу для отримання повної пенсії була збільшена з 37,5 до 40 років.

На відміну від циклічного фактора, який стимулює попит па додаткову робочу силу, більш суперечливим є вплив різнома-нітних довгострокових факторів, таких як упровадження нових інформаційних технологій, структурні зміни в економіці, посилення міждержавної та міжфірмової конкуренції. Раціоналізація і технічне переозброєння виробництва приводять до того, що еко-номічне зростання досягається головним чином за рахунок збіль-шення продуктивності праці, тим самим звужуються можливості використання додаткової робочої сили. Про це, зокрема, свідчить той факт, що темпи зростання зайнятості в останній період у фазі піднесення нижчі, ніж у попередніх циклах.

Прийнята в 1944 р. Філадельфійська декларація, яка стала невід'ємною частиною статуту МОП, засвідчила прагнення урядів західних країн досягти повної зайнятості в повоєнні роки. Справ-ді, впродовж двох післявоєнних десятиліть завдання досягнення повної зайнятості успішно втілювалося в життя. В більшості промислово розвинутих країн безробіття становило 2—3 %. Однак з 1973 р. у