Отже, най-складнішою проблемою сучасного ринку праці, виявилося забезпечення доступу до можливостей зайнятості. По-перше, в умовах високого безробіття зростає конкуренція за отримання робочих місць. По-друге, є тенденція до посилення нерівності в оплаті праці, сегментації ринку праці, зростання довгострокового безробіття. По-третє, дедалі настійливішими стають суспільні ви-моги щодо рівноправності в питаннях зайнятості за ознаками статі, етнічного походження і т. д.

Щодо країн з перехідною економікою, то проблема довгостро-кового безробіття є для них ще гострішою, ніж для розвинутих країн. Особливо серйозна ситуація склалася тут із зайнятістю жінок. Серед інших груп населення, які вразило безробіття, — малокваліфіковані робітники та молодь, особливо з початковою освітою. Зростання безробіття на тлі падіння виробництва й ви-соких темпів інфляції призвело у 90-ті роки до різкого зниження реальної зарплати у всіх цих країнах.

Боротьба з безробіттям у країнах з перехідною економікою проводиться шляхом комбінації пасивних та активних програм на ринку праці — надання допомоги з безробіття (на обмежений термін) і сприяння в пошуках роботи для зареєстрованих без-робітних, а також профпідготовка, реалізація кредитних та інших програм із метою підвищення шансів на ринку праці для тих, хто шукає роботу.

Альтернативна стратегія має передбачати утримання надлиш-кової робочої сили на державних підприємствах (замість її звіль-нення або оголошення підприємств банкрутами) і розробку неринкових шляхів підвищення попиту на робочу силу. Елементом альтернативної стратегії може бути широке використання програм громадських робіт для створення робочих місць.

Загалом слід констатувати, що мета повної зайнятості зали-шається і нині реалістичною, а твердження, що технічний прогрес неминуче призводить до скорочення компонента зайнятості в економічному зростанні, має мало підстав.

Щоб реалізувати в умовах глобалізації економіки нагрома-джений нею потенціал заради досягнення високого зростання виробництва й зайнятості в усьому світі, необхідні такі дії на міжнародному рівні, які б сприяли стабільним і відкритим еконо-мічним взаємовідносинам між державами. Це, по-перше, зобо-в'язання всіх країн підкорятися загальним правилам підтримки відкритої економічної політики й уникати такої політики, яка давала б комусь із них несправедливі конкурентні переваги. По-друге, необхідна посилена координація макроекономічної полі-тики в провідних розвинутих країнах, що дало б змогу акти-візувати економічне зростання в цих країнах, яке, у свою чергу, стимулюватиме економічне зростання в країнах з перехідною еко-номікою і в країнах, що розвиваються. По-третє, для вирішення проблем, пов'язаних зі зростаючою глобалізацією фінансових рин-ків, слід розробити ефективні заходи щодо зниження можливостей виникнення фінансових криз в окремих країнах. По-четверте, необхідно надати міжнародну допомогу найменш розвинутим країнам, щоб підвищити їх здатність конкурувати в глобальній світовій економіці.

Важливо, щоб макроекономічній політиці відповідала така по-літика на ринку праці, яка передбачала б підвищення кваліфікації й працевлаштування малокваліфікованих робітників, особливо тих, хто довго не має роботи.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

2.1 Аналіз масштабів, динаміки і напрямків основних міграційних потоків робочої сили

Друга половина XX ст. характеризується різким зрос-танням міжнародної міграції з економічних причин. Хоча су-часним міграціям властиві, порівняно з великим переселенням народів у минулому, відносно скромніші розміри, але, враховуючи їх високу територіальну концентрацію й специфіку використання праці працівників-мігрантів, вони відіграють досить суттєву роль у системі міжнародних економічних відносин, слугуючи засобом міждержавного перерозподілу робочої сили в межах всесвітнього господарства.

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальні-шого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної й Південної Америки, Африкансь-кого материка, Південно-Східної й Західної Азії [14, 15].

Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили [14]:

Для промислово розвитих країн іноземна робоча сила з країн, що розвиваються, означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних служб необхідними працівниками, без яких неможливий нормальний виробничий процес, а іноді просто нормальне повсякденне життя. Наприклад, у Франції емігранти складають 25% усіх зайнятих у будівництві, 1/3 в автомобілебудуванні. У Бельгії вони складають половину всіх шахтарів, у Швейцарії – 40% будівельників.

Серед найважливіших світових центрів тяжіння іноземної ро-бочої сили, які визначають сучасні напрямки міжнародної трудо-вої міграції, можна виділити такі: Північно- та Південноамери-канський регіон. Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. В ос-танній період щорічно з країни в країну переїжджають 20 млн. осіб.

На досить високому рівні зберігається приплив іммігрантів до США та Канади, що історично були й залишаються районами масової імміграції населення та робочої сили. Хоча в повоєнні роки в цих країнах були прийняті законодавчі заходи, що обмежу-ють імміграцію, приплив населення туди з інших країн значно зріс порівняно з останнім передвоєнним десятиріччям. З 1946 по 1982 р. в США емігрувало 3,3 млн. чол., в Канаду — більш ніж 2 млн. тільки з європейських країн. У загальному потоці іммігрантів, що в'їжджають у США, основна частка припадає на вихідців із країн Латинської Америки, що пов'язані із США історично усталеними традиціями та географічною близькістю. Їхня кількість, з ураху-ванням як легальних, так і нелегальних емігрантів, перевищує два десятки мільйонів чоловік. Приплив іммігрантів в США і Канаду впродовж 90-х років оцінюється в 900 тис. осіб щорічно. Мігра-ційне сальдо тільки в США становить до 600 тис. на рік. Останні