По-третє, неузгоджена з державними і правоохоронними органами діяльність деяких навчальних закладів України та комерційних структур щодо навчання та працевлаштування іноземних громадян призвела до створення на території України великої колонії іноземців (передусім громадян КНР, Кореї, В’єтнаму, Нігерії, Афганістану, Індії). Значна частина їх після закінчення терміну контрактів та строків перебування в Україні не виявляє бажання повертатися на батьківщину і прагне залишитися в нашій країні або виїхати до Західної Європи. На думку експертів МВС, число іноземців, які нелегально перебувають в Україні, на сьогодні сягає кілька десятків тисяч. А за підрахунками фахівців інших відомств, на сьогодні в Україні перебуває близько 500 тис. нелегалів.

Особливу небезпеку викликає те, що основна маса нелегальних мігрантів прибуває в Україну з країн, де активно діють різного роду терористичні організації. Це призводить не лише до погіршення криміногенної обстановки, але й до прямих політичних, соціальних ускладнень та завдає економічних збитків нашій державі, що свідчить про великий ступінь суспільної небезпеки.

З іншого боку, велика колонія іноземців, які нелегально перебувають на території України, дестабілізує соціально-економічну ситуацію. За оцінками експертів, кожний нелегал коштує державі близько 600-800 дол. США на рік, навіть якщо мешкає в містах, не одержуючи жодної соціальної допомоги з боку держави, тому що він споживає національний продукт, користується соціальними благами, створеними працею і за рахунок податків, що сплачує місцеве населення, нічим практично не відшкодовуючи.

Отже, Україна фактично служить однією з ключових перевалочних баз в світовій системі нелегальної міграції робочої сили. Саме в Україні перетинаються потоки нелегальних мігрантів з Центральної та Південно-Східної Азії, Близького та Середнього Сходу, Африки, які спрямовані до Західноєвропейських країн. Крім цього в Україні утворилися вже досить численні популяції нелегальної іноземної робочої сили, які фактично не перебувають під контролем державних органів. Така ситуація потребує значного перегляду політики держави в цій сфері, з тим, щоб мати можливість хоча б частково її контролювати та регулювати.

3 Напрямки вдосконалення міграційної політики в Україні

Активізація міграційних процесів та їхній вплив на політичний, соціально-економічний розвиток держави, її безпеку і стабільність, культурне, релігійне середовище зумовлюють посилену увагу до розробки і вдосконалення міграційної політики держави.

Вдосконалення міграційної політики має відбуватися як у сфері регулювання імміграції в Україну, так і еміграції з неї.

Головне завдання імміграційної політики полягає у формуванні постійного населення країни, інтеграція іммігрантів у національне середовище, зменшення обсягів нелегальної міграції в Україну. Тому необхідно посилити державне регулювання імміграційних потоків через зовнішній контроль (встановлення відповідних квот, виходячи з потреб та можливостей країни) та внутрішній контроль (процес натуралізації та надання громадянства);

Одним із завдань міграційної політика має бути створення умов для припинення невиправданого експорту інтелектуального капіталу та правове врегулювання праці громадян України за кордоном.

Одним з першочергових завдань вдосконалення міграційної політики України є приєднання до загальноприйнятих міжнародних механізмів регулювання міграційних процесів - в інтересах і українських працівників-мігрантів, і держави, яка, реалізуючи стратегію інтеграції до європейських структур, повинна спрямувати свої зусилля на те, щоби привести своє законодавство у відповідність до європейських принципів та стандартів.

Разом з тим можна вважати передчасним приєднання України до Конвенції ООН про захист прав усіх працівників-мігрантів і членів їхніх сімей (1990), яку підписали лише 12 країн, що розвиваються. За існуючих умов наші громадяни не можуть скористатися передбаченим у цьому документі механізмом захисту, бо основні потоки трудової міграції з України спрямовані до розвинутих індустріальних країн.

Актуальним залишається прийняття закону щодо імміграції, без якого неможливо встановити порядок прибуття в Україну іноземців та осіб без громадянства з метою працевлаштування.

Основою реалізації міграційної політики України має стати Державна міграційна програма. Необхідно розробити проект закону, який захищатиме інтереси громадян України, що працюють за кордоном.

Масштабність і соціальна трудової міграції для країни вимагають системних заходів для їх вирішення. До цього часу в Україні відсутня цілісна система роботи з трудовими мігрантами, немає єдиного головного органу, який би відповідав за процеси міграції в державі. Для забезпечення державного контролю за здійсненням міграційної політики та законодавства, досягнення міжнародних стандартів і забезпечення національних інтересів України щодо управління міграцією, на нашу думку, необхідно створити взаємопов'язаний збалансований державний механізм регулювання міграційних процесів. Зважаючи на те, що Україна є молодою демократичною державою і не має концепції організаційного та структурного забезпечення реалізації міграційної політики, проведення цієї роботи вимагає особливої уваги.

Для України на сьогодні нагальним питанням є реорганізація міграційних органів і тих, які мають відношення до міграційної проблематики, для упорядкування і контролю міграційних процесів.

І хоча відділи міграційної служби вже створені і працюють (відповідно до Закону "Про біженців" прийнято Постанови Кабінету Міністрів України "Про створення органів міграційної служби в Україні" від 22 липня 1994 р., "Про затвердження Типового положення про відділи міграції в областях, містах Києві та Севастополі" від 20 травня 1995 р.), проте кадрові та матеріально-технічні можливості міграційної служби обмежені.

Для ефективного і доволі гнучкого управління міграційними процесами потрібна система державних органів, необхідних для формування та реалізації політики в галузі міграції. Актуальним є вдосконалення системи органів виконавчої влади, яка здійснює управління міграційними процесами, має полягати у належній координації їхньої діяльності, розширенні повноважень, матеріально-технічному, кадровому посиленні відповідних підрозділів, утворенні нових необхідних ланок (пункти тимчасового проживання