Контрольна робота з соціології

План

1. Соціальна доктрина протестантизму на основі роботи М.Вебера „протестантська етика та дух капіталізму”.

2. Практика: скласти анкету соціологічного дослідження та її структуру.

Література

1. Соціальна доктрина протестантизму на основі роботи М.Вебера „Протестантська етика та дух капіталізму”.

Соціологія (від лат. socіetas – суспільство і ...логія), наука про суспільство як цілістну систему і про окремі соціальні інститути, процеси, суспільні групи. Концепції найвідоміших соціологів спиралися на філософію позитивізму, неокантіанство, філософію життя та ін. Однією із значних постатей соціології є Макс Вебер (1864 – 1920) – видатний німецький представник даної науки. Як соціолог, історик, економіст і юрист, Вебер надавав вирішальну роль у зародженні західноєвропейського капіталізму протестантизму. Однією з основних його робіт вважається „Протестантська етика та дух капіталізму”. М.Вебер провів порівняльний аналіз найбільш розповсюджених релігій і проаналізував взаємодію економічних умов, соціальних факторів і релігійних переконань. Вперше даний твір було опубліковано у 1905 р. у Німеччині. З того часу він є однією з найвичерпніших робіт з аналізу причин виникнення сучасного капіталізму.

На початку книги М. Вебер проводить детальний аналіз статистичних даних, що відбивають розподіл протестантів і католиків у різних соціальних прошарках населення. Ознайомлюючись із професійною статистикою будь-якої країни із змішаним віросповідним складом населення неодмінно привертає до себе увагу один момент, а саме: поміж власників капіталу, підприємців, як і поміж вищих кваліфікованих прошарків робітників і перед усім поміж вищого технічного і комерційного персоналу підприємств беззаперечна переваги протестантів. Виконання певних економічних функцій передбачає наявність капіталу чи економічної освіти, а більшою мірою те й інше, що пов’язано із заможністю. Так, повертаючись в історію, видатний соціолог робить висновок, що в XVІ ст. велика кількість найбагатших областей імперії, найбільш розвинуті економічно за сприятливих природних умов і близькості торгових шляхів, прийняли протестантську віру. Наслідки цього відчуваються й сприяють успіхам протестантів у їхній боротьбі за існування та економічне процвітання.

Крім того, зовсім очевидна різниця в освіті. Той факт, що відсоток тих, хто закінчив учбовий заклад технічного або торгово-промислового напрямку (бо готуються, на думку Вебера, до „буржуазного” способу життя) серед протестантів значно більший, ніж серед католиків, тобто зрозуміло, що останні надають перевагу гуманітарній освіті. Автор пояснює це своєрідним складом психіки, що формується в процесі початкового виховання.

Не обіймаючи високих посад в політиці та економіці (відмовляючись від цього добровільно чи вимушено) національні та релігійні меншини, що протидіють в якості підлеглих будь-якій „пануючій” групі, концентрують свої зусилля в галузі підприємництва та торгівлі. Так було з поляками в Росії і Пруссії, з гугенотами у Франції, квакерами в Англії, але не католиками в Німеччині. Швидше протестанти в якості пануючого прошарку населення виявляли специфічну схильність до економічного раціоналізму.

Він задається питанням, з чим пов’язано настільки чітке визначення соціального статусу у взаємозв’язку з релігією. І, не дивлячись на те, що дійсно існують об'єктивно-історичні причини переваги протестантів серед найбільш забезпечених прошарків населення, він все одно схиляється до того, що причину різного поводження варто шукати в „стійкій внутрішній своєрідності”, а не лише в історико-політичному стані речей. Тобто цурання всього „мирського” більшою мірою притаманне саме католицизму, аскетичні риси його вищих ідеалів повинні були виховати в його прибічниках певну байдужість до земних благ. В оцінці обох віросповідань лежить саме ця аргументація.

Виходячи з цього, протестанти піддають критиці аскетичні (реальні чи ні) ідеали життєвого устрою католиків. У відповідь католики звинувачують протестантів у матеріалізмі.

Отже, М.Вебер робить висновок, що католик „більш спокійний, має меншу схильність до придбання”. Він „надає перевагу стабільному забезпеченому існуванню, нехай з меншим доходом”, але не буде ризикувати заради життя, яке подекуди може відкрити шлях до багатства й влади. Згадуючи народну мудрість: чи добре їсти, чи міцно спати, розглядаючи її в контексті даної теми, випливає, що протестант ладен добре їсти, а католик – спокійно спати.

Далі автор дає визначення так званого „духу капіталізму”, винесеного в заголовок книги. Дух капіталізму, за Вебером, це – „комплекс зв’язків, що існують в історичній дійсності, які ми в понятті поєднуємо в одне ціле під кутом зору їхнього культурного значення”.

Сучасний капіталістично-господарський устрій, за Вебером, – величезний космос, в який кожна окрема людина втягнута з дня свого народження і кордони якого залишаються, в усякому випадку для нього як окремого індивіда, раз і назавжди даними. Коли вона входить в перетин ринкових відносин, вона вимушена підкорятися нормам капіталістично-господарської поведінки. Таким чином, капіталізм, що досяг домінування в сучасному господарському житті, створює і виховує необхідних йому господарських суб’єктів за допомогою економічного відбору.

Видатний соціолог наводить цілу низку цитат Бенджаміна Франкліна, що є деяким пропагандистом філософії скнарості. У його розумінні ідеальна людина – „кредитоспроможна, добропорядна, обов’язок якої розглядати збільшення свого капіталу як самоціль”. На перший погляд мова йде про чисто егоїстичну, утилітарну модель світу, коли „чесність лише тому корисна, що дає кредит”. Але найвище благо цієї етики в наживі, при повному відмовленні від насолоди. І, таким чином, нажива являє собою самоціль. У даному випадку мова йде не просто про життєві поради, а про деяку своєрідну етику. Так само можна сказати, що така позиція є прекрасною етичною