Видатний соціолог зауважує таку характерну рису, що якщо розглядати капіталізм з точки зору марксизму, то всі його характерні риси можна знайти в Стародавньому Китаї, Індії, Вавилоні, але всім цим епохам не вистачало саме духу сучасного капіталізму. Там завжди була жага наживи, розподіл на класи, але не було спрямованості на раціональну організованість праці. Так, саме для отримання вигоди великими промисловцями було створено південні штати Америки, але там дух капіталізму був менш розвинутий, ніж в північних штатах, що були утворені проповідниками значно пізніше.

Першим супротивником, з яким довелося зіткнутися „духу капіталізму” і який являв собою певний стиль життя, нормативно підкріплений і, який виступає в „етичному змалюванні” був тип сприйняття і поведінки, що може мати назву традиціоналізм: людина „за своєю природою” не схильна заробляти гроші, все більше й більше грошей, він хоче просто жити. Жити так, як він звик і заробляти стільки, скільки необхідно для такого життя. Вебер розділяє капіталізм на „традиційний” і „сучасний”, за способом організації підприємства. Він пише, що сучасний капіталізм всюди натикаючись на традиційний, долав його прояви. Автор наводить приклад із введенням відрядної оплати праці на сільськогосподарському підприємстві в Німеччині. Виходячи з того, що сільгоспроботи носять сезонний характер, і під час збирання врожаю необхідна найбільша інтенсивність праці, було проведено спробу стимулювати продуктивність праці за рахунок введення відрядної заробітної плати, і відповідно, перспектив її підвищення. Але збільшення заробітної плати приваблювало людину, породжену „традиційним” капіталізмом, набагато менше ніж полегшення праці. У цьому позначалося докапіталістичне ставлення до праці.

Вебер вважав, що для розвитку капіталізму, необхідний деякий надлишок населення, що забезпечує наявність на ринку дешевої робочої сили. Але низька заробітна плата аж ніяк не тотожна дешевій праці. Навіть чисто в кількісному відношенні продуктивність праці падає в тих випадках, коли не забезпечує потреб фізичного існування. Але низька заробітна плата не виправдує себе і дає зворотний результат у тих випадках, коли мова йде про кваліфіковану працю, про високотехнологічне обладнання, тобто там, де необхідно і розвинуте почуття відповідальності, і такий склад мислення, при якому б хоч на час роботи виключалося питання, як за максимальної зручності і мінімальному навантаженні зберегти свій постійний заробіток, - такий склад мислення, за якого праця ставала б самоціллю. Таке ставлення до праці не властиве людині, а може скластися лише в результаті тривалого виховання з раннього дитинства.

Отже, радикальне розходження між традиційним і сучасним капіталізмом полягає не в техніці, а в людських ресурсах, точніше, ставленні людини до праці.

Ідеальний тип капіталіста, до якого наближалися деякі німецькі промисловці того часу, Вебер позначав так: „йому не притаманна розкіш на показ і марнотратство, від влади він не в захваті, йому притаманний аскетичний спосіб життя, стриманість і скромність”. Багатство дає йому ірраціональне відчуття гарно виконаного обов’язку. Тому цей тип поведінки так часто засуджувався в традиційному суспільстві.

Було незрозумілим, що „невже потрібно все життя напружено працювати, щоб потім усе своє багатство забрати на той світ?” Цікаво виглядає таблиця з порівняннями традиційної людини і сучасного протестанта:

Традиційна людина | Сучасний протестант

Працює, щоб жити | Живе, щоб працювати

Професія для нього є тягарем | Професія є формою існування

Просте виробництво | Розширене виробництво

Не обдуриш – не продаси | Чесність – краща гарантія

Основний вид діяльності – торгівля | Основний вид діяльності – виробництво

Далі Вебер аналізує сучасне суспільство і доходить висновку, що капіталістичне господарство не потребує більше санкції того чи іншого релігійного вчення і бачить у будь-якому ( якщо це можливо) впливі церкви на господарське життя таку ж перешкоду, як і в регламентації економіки з боку держави. Світогляд тепер визначається інтересами торгівлі і соціальної політики. Усі ці явища тієї епохи, коли капіталізм, перемігши, відкидає непотрібну йому опору. Подібно до того, як він у свій час зміг зруйнувати старі середньовічні форми регламентування господарства лише в союзі з державною владою, він можливо використовував і релігійні переконання. Тому що навряд чи вимагає доказу те, що концепція наживи суперечить моральним поглядам цілих епох.

Стосунки носіїв нових віянь і церкви складалися досить складно. До торговців і великих промисловців церква ставилася досить стримано, вважаючи те, що вони роблять у кращому випадку тільки терпимим. Торговці ж, у свою чергу, побоюючись прийдешнього після смерті, намагалися піддобрити Бога, за допомогою церкви, подарунками у вигляді великих сум грошей, переданих як при житті, так і після смерті.

Видатний соціолог проводить глибокий аналіз еволюції поглядів на заняття мирською діяльністю передреформної церкви. Він відразу ж обмовляється, що програма етичних реформ ніколи не стояла в центрі уваги когось із реформаторів. Порятунок душі, і лише це, було основною метою їхнього життя і діяльності. Етичні впливи їхніх вчень були лише наслідком релігійних мотивів. Вебер вважає, що культурні впливи реформ у значній своїй частині були непередбаченими і