забезпечення прав і інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;

проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному виробництві;

організація професійної орієнтації.

Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території (насамперед трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття, сільські та гірські райони) на певний період набувають статусу територій пріоритетного розвитку.

Підприємства, організації, установи, що створюють на зазначених територіях свої виробництва, їх філіали і додаткові робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством України та рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад.

1.2. Інформаційне забезпечення статистичного дослідження зайнятості

Трудові ресурси — населення, зайняте економічною діяльністю або здатне працювати, але не працююче по тим або іншим причинам.[3,c.228]

До складу трудових ресурсів включаються:

населення в працездатному віці (чоловіки 16 — 59 років і жінки 16—54 років), крім непрацюючих інвалідів I і II груп і непрацюючих осіб, що одержують пенсію на пільгових умовах;

працюючі підлітки і працюючі особи пенсійного віку.

В умовах ринкової економіки трудові ресурси мають важливе значення, оскільки інтегрують категорії, прийняті міжнародними Конференціями статистиків праці, рекомендації Міжнародної організації праці (МОП) і враховують національні особливості України.

Економічно активне населення (робоча сила) — частина населення, що пропонує свою працю для виробництва товарів і послуг. Чисельність економічно активного населення включає зайнятих і безробітних.

Дані про чисельність зайнятих можна знайти в Балансі трудових ресурсів, а дані про число безробітних містить статистика служби зайнятості.

1.3. Системи статистичних показників зайнятості

У міжнародній статистиці вихідними показниками для аналізу зайнятих є коефіцієнт (рівень) економічної активності населення — частка чисельності економічно активного населення в загальній чисельності населення країни на визначену дату:

До зайнятих в економіці відносяться особи у віці 16 років і більше, а також молодші за 16 років, які у розглянутий період виконували роботу з наймання за винагороду, і яким також приносить доход робота не по найманню самостійно або з одним або декількома партнерами як із залученням, так і без залучення найманих робітників.

До кількості зайнятих включаються особи, що виконують роботу без оплати на сімейному підприємстві, а також особи, що тимчасово були відсутні на роботі через хворобу, нагляд за хворими, щорічну відпустку або вихідні дні, навчання, навчальні відпустки, відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати з ініціативи адміністрації, страйку й інших подібних причин.

Статистика вивчає зайнятість як по секторах, так і по галузях економіки.

Кількісно зайнятість характеризується коефіцієнтом (рівнем) зайнятості, що розраховується за формулою:

До безробітних, стосовно до стандартів міжнародної організації праці (МОП), відносяться особи у віці 16 років і більше, що у розглянутий період:

а) не мали роботи;

б) займалися пошуком роботи, тобто зверталися до державної або комерційної служби зайнятості, використовували або давали оголошення в ЗМІ, безпосередньо зверталися до адміністрації підприємства (роботодателя), використовували особисті зв'язки і т.д. або вживали заходів до організації власної справи;

в) були готові приступити до роботи.

У складі безробітних виділяються особи, не зайняті трудовою діяльністю, зареєстровані в службі зайнятості в якості таких, що шукають роботу або визнаних безробітними.

В Україні застосовується Методика розрахунку загальної чисельності безробітних, рівня загального і зареєстрованого безробіття, що розроблена і затверджена Держкомстатом України. На її основі застосовуються два способи розрахунку рівня безробіття за станом на визначену дату.

Коефіцієнт (рівень) безробіття визначається відношенням загальної чисельності безробітних до чисельності економічно активного населення:

де Б — чисельність безробітних.

Коефіцієнт (рівень) зареєстрованого безробіття — відношення чисельності зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення:

Тривалість безробіття — проміжок часу, протягом якого людина шукає роботу (з моменту початку пошуку роботи і до моменту працевлаштування або до розглянутого періоду), використовуючи при цьому будь-які способи.

Економічно неактивне населення — населення обстежуваного віку, що не входить до складу робочої сили, тобто зайнятих і безробітних. Цю частину населення складають наступні категорії:

а) учні і студенти, слухачі і курсанти, що відвідують денні навчальні заклади;

б) особи, що одержують пенсії за старістю і на пільгових умовах, по інвалідності;

в) особи, зайняті веденням домашнього господарства, наглядом за дітьми, хворими родичами;

г) зневірені знайти роботу, тобто особи, що припинили пошук роботи, але які можуть і готові працювати;

д) інші особи, яким немає необхідності працювати, незалежно від джерела їхнього доходу.

Статус зайнятого економічною діяльністю — правове положення різних груп осіб, віднесених до зайнятих економічною діяльністю і класифікуємих у системі суспільних відносин у залежності від ступеня економічного ризику, елементом якого є вид взаємин особи, наділеного визначеними повноваженнями (у межах встановлених обов'язків), з іншими працівниками і підприємствами.

Класифікація зайнятих за статусом передбачає виділення двох основних груп: працюючі по найманню і працюючі не по найманню.

У складі працюючих не по найманню виділяються підгрупи:

роботодавці;

особи, що працюють на індивідуальній основі;

неоплачувані сімейні працівники.

Основна робота (дохідне заняття) і додаткова робота визначаються для всіх осіб, що відносяться до категорії зайнятих і мають більш однієї роботи