Проблеми трансформації соціальної сфери в сучасному українському суспільстві

Соціологічне вивчення сучасного суспільства в Україні потребує з’ясування природи, характеру та механізмів процесів, що відбуваються. Аналіз ситуації свідчить, що змін зазнає вся система, всі види суспільних відносин, тобто процеси змін носять загальний, всеохоплюючий характер і по своїй природі можуть розглядатись як глибока трансформація суспільства. В зв’язку з цим в останні роки в вітчизняній соціологічній літературі набула поширення думка про те, що сучасні соціально-економічні та політичні процеси в Україні потрібно аналізувати в межах трансформаційної парадигми, маючи на увазі, насамперед, поступову зміну, перетворення суспільних структур, в рамках яких можуть співіснувати паралельно як старі, так і нові елементи.

Стосовно моделей та концепцій трансформації існує безліч точок зору: від пропозицій якомога більше запозичити зарубіжний досвід та “не вигадувати велосипед” до закликів повернутися у “доперебудовний” стан та “добудувати” соціалізм. На думку багатьох дослідників, теоретично можливі два підходи у впровадженні ринкових реформ. Перший – ліквідувати всі шлюзи, відкрити простір для ринкової стихії. Другий – поступово заміняти державне регулювання ринковим, роблячи новий крок тільки після створення необхідних передумов, розробляючи відповідні заходи, спрямовані на усунення або хоча б послаблення негативних наслідків кожного кроку, передусім у соціальній сфері [5].

Потрібно зазначити, що перший шлях у чистому виді майже неможливий, це одна з великих і небезпечних ілюзій – начебто досить лише проголосити економічну свободу, закріпити право приватної власності, як звідусіль почнуть пробиватися паростки ділової активності і підприємництва. Такий підхід був можливий лише в період Непу. Тоді ще були живі представники дореволюційного підприємництва, зберігались навички господарювання і переважну частину населення становили селяни, яким досить було не ставити перешкод, щоб вони “завалили державу продуктами харчування”.

Нині – ситуація принципово інша. Держава, яка ліквідувала приватну власність і викоренила із свідомості людей приватну ініціативу і підприємливість, сьогодні не може просто відійти вбік. Це в інтересах тільки тих, хто хотів би взагалі зруйнувати усі адміністративні структури, посилити хаос, щоб скористатись можливістю для особистого збагачення.

Проблематика досліджень на критичному етапі реформ визначається зростаючим протиріччям між соціальними потребами суспільства та розвалом соціальної сфери, що посилюється, руйнуванням її потенціалу, соціальної інфраструктури, інтенсивним розшаруванням суспільства, ростом частки злиденних та маргіналізованих верств населення, погіршенням якісних характеристик популяції, соціального самопочуття людей, ростом соціальної напруженості. В цих умовах зростає необхідність вироблення ефективної соціальної політики та системи соціального захис-ту, які сприяли б ефективному реформуванню соціальної сфери.

Аналіз ходу економічних перетворень останніх років свідчить, що соціальні втрати України за ці роки досягли критичної величини, становище соціальної сфери і кожного з її компонентів оцінюється як стан глибокої структурної кризи.

Інтегральним показником продуктивності функціонування соціальної сфери і кожного з її компонентів є демографічний стан суспільства, його якісні та кількісні характеристики, і, передусім, – народжуваність, смертність, тривалість життя, міграція. На жаль, в останні роки всі вони мають негативну тенденцію в своїй динаміці.

Починаючи з 1991 року в країні відбувається процес депопуляції, який у 1999 році склав 350 тис. чоловік [4, с.349]. Він обумовлений як низькою народжуваністю, так і неуклінним ростом рівня смертності. За останні десять років народжуваність знизилася приблизно в два рази. Сумарний коефіцієнт народжуваності, що показує, скільки в середньому змогла б народити дітей жінка протягом всього її життя при збереженості у кожному віці існуючого рівня народжуваності, склав у 1999 році 1,1 проміле, що недостатньо навіть для простого відтворення населення [4, с.350-351]. Для зіставлення, з початку 60-х років цей показник був майже незмінним упродовж 20 років – приблизно 2 дітей. У 90-х він почав особливо швидко падати, а це свідчить про те, що Україна майже перетворилася на країну однодітної сім’ї [6, с.83]. Серед причин такого становища слід назвати зменшення жінок фертильного віку, таймінгу народжуваності, зміна прокреативної етики. Але крім того, як свідчать дослідження, багато в чому зниження народжуваності є реакцією на зміни, що відбуваються в країні. Відкладене народження в молодих сім’ях частіше всього пов’язане з поганим матеріальним становищем або небажанням його погір-шувати. За даними моніторингу, зростає процент респондентів, які вважають, що умови виховання дітей за останній рік значно погіршились: у 1995 році це стверджували 21,7% опитаних, у 1996 – 22,2%, у 1997 – 23,6% [2, с.93]. Звісно, така ситуація не сприяє росту народжуваності.

На противагу народжуваності смертність в усіх вікових групах стійко зростає. При цьому за останні роки зросла частка померлих серед працездатного населення, особливо смертність чоловіків. Серед причин смертності провідне місце займають серцево-судинні захворювання, які спричиняються такими соціальними факторами, як матеріальне та побутове неблагополуччя. На другому місті – нещасні випадки, самогубства, вбивства, отруєння алкоголем, що свідчить про прогресуюче неблагополуччя в нашому суспільстві. Особливу тривогу викликає високий коефіцієнт дитячої смертності. У 1999 році він склав 12,8 проміле на 1000 народжених. Для порів-няння в Ісландії цей коефіцієнт – 2,6 проміле, в Швеції – 3,6, Норвегії – 4, Фінляндії – 4,2, Словенії – 5,2 проміле. А перше місце серед причин смерті займає стан, що виникає в перинатальному періоді, тобто під час вагітності. В 1999 році від цього померли 1,9 тис немовлят [4, 583; 355]. Це дуже тривожний факт, який свідчить про реальну загрозу генофонду країни. Слід відзначити, що зростання смертності пов’язане як з проблемам охорони здоров’я,