Безпосереднім індикатором стану соціальної сфери є якісні характеристики популяції. За визначенням ВОЗ до них відносять 3 групи показників, пов’язаних зі станом здоров’я, інтелектуальним потенціалом, освітньо-професійним рівнем населення, культурно-моральними цінностями та девіаціями [1, с.23].

Слід відзначити, що й тут спостерігається тенденція до погіршення показників. В останні роки в Україні знову появилися та отримують все більше поширення інфекційні захворювання: туберкульоз, краснуха, скарлатина, коклюш, а також венеричні, гострі кишкові інфекції, росте кількість психічних захворювань.

Зменшуються можливості молодого покоління в отриманні освіти, надбанні професії. Знизилась чисельність учнів середніх шкіл (з 7132 тис. у 1990/91 навчальному році до 6857 тис. у 1999/00), все більше дітей шкільного віку не відвідують школу, поряд з цим зростає кількість неповнолітніх правопорушників (12659 тис. у 1990р. і 17652 тис. у 1999р.) [4, с.486].

Важливою детермінантою соціальної діяльності особистості, групи, є ціннісні орієнтації. Вони втілюються в ідеалах, інтересах, спрямуваннях людей та визначають поведінку суб’єктів соціальної сфери. Відмова в останні роки від раніше існуючих цінностей, в центрі яких стояла офіційна доктрина та неофіційна установка на пріоритетну цінність праці, привнесення західних моральних установок, розповсюдження соціально принадної міфологеми швидкого збагачення та “гарного життя” призвели до руйнування у багатьох людей звичних соціальних та моральних орієнтирів, і в результаті – непослідовність у поведінці та свідомості, нестабільність в суспільстві на макро- та мікрорівні. Спроба привнеси нову – ліберально-демократичну систему цінностей, пов’язану з індивідуалізмом, особистою наживою, так і не прийнята більшістю населення, вихованого в дусі колективізму. Традиційне соціально-культурне ядро української цивілізації сьогодні активно розмивається органами масової інформації, соціальною практикою пореформеного періоду життя суспільства. Відмова від принципів соціальної рівності, гарантій освіти, медичного обслуговування, зайнятості спричиняє появу підвищеного почуття тривожності, безнадійності, невпевненості в майбутньому у більшості членів соціуму [2; с.6; 7]. Так, у січні 2000 р. майже половина населення України вказала на відсутність у суспільстві політичних ідеалів, які заслуговують підтримки (зростання порівняно з 1995 р. на 8%), а близько 40% респондентів вказують на відсутність норм і цінностей, які об’єднують людей у державі (зростання порівняно з 1995 р. приблизно на 7%)[7, с.5-6].

Дестабілізація суспільства сприяє росту числа девіантних проявів: алкоголізації, наркоманії, проституції, бродяжництва, жебракування, криміналізації суспільства. Серед тих, хто скоїв злочин, росте частка осіб, які не мають постійних доходів, в їх числі велика частка безробітних. Росте кількість тяжких злочинів. За офіційними даними у 1990 році було скоєно 1,9 тис. навмисних вбивств і замахів на вбивство, а у 1999 році – 3,5 тис. Загалом у 1999 році скоєно у півтора рази більше злочинів, ніж у 1990, при чому число злочинів, пов’язаних з наркотиками, збільшилось за цей період майже в 6 разів [4, с.533]. Подальше накопичення девіантного потенціалу загострить соціальну ситуацію в суспільстві.

Ще однією проблемою, що спричиняє негативний вплив на розвиток соціальної сфери, є безробіття, з яким стикається все більше верств населення. Його особливістю є поєднання явної та прихованого безробіття. За офіціальними даними у 1999 році рівень безробіття становив 12% від кількості економічно активного населення [4, с.371], а у 1995 році він був 5,6% [3, с.355]. Крім того, у 1999 році 19,4 % загальної кількості працівників усіх галузей економіки знаходилося у адміністративних відпустках, іншими словами – перебували у стані прихованого безробіття, і 15,3 % працювали в режимі неповного робочого дня (тижня), тобто в умовах вимушеної неповної зайнятості [4, с.397]. Ситуація ускладнюється тим, що в останні роки простежується тенденція збільшення тривалості перебування без роботи осіб, які втратили її. Невпорядковані трудові відносини не сприяють ефективному використанню праці та структурній перебудові. Довгострокові наслідки цього можуть бути негативними не тільки для окремих робітників, підприємств, але і для ринка праці в цілому.

До негативних наслідків безробіття відносяться: зниження рівня життя сімей, зростання криміногенності, соціального напруження в суспільстві, погіршення соціального самопочуття населення, втрата професійних знань, декваліфікація робітників, підрив фундаментальних трудових мотивацій нових поколінь, що вступають в життя.

Найгострішими проблемами України стали: зниження рівня життя, глибока диференціація населення за майновою ознакою, надмірна поляризація доходів. Ці процеси прийняли в суспільстві стихійний, некерований характер. Рівень реальних доходів населення за останні роки значно знизився. Згідно даних моніторингових досліджень, у 1997 році 60% опитаних віднесли себе до незаможних, і відчутно скоротилася в порівнянні з 1994 роком кількість тих, хто вважає себе людиною середнього достатку (50,6% у 1994 і 38,7% у 1997). У тому ж 1997 році 47,8% респондентів відзначили, що матеріальні умови їхньої сім’ї значно погіршились [2, с.24-25]. А у IV кварталі 1999 року за даними статистики частка домогосподарств із середньодушовими сукупними витратами у місяць нижче межі малозабезпеченості (118,3 грн.) становила 30,2% [4, с.429].

Зниження в останні роки добробуту людей помітно позначилося і на структурі споживання. Так, якщо у 1985 році на харчування витрачалося 36,6% середньодушового сукупного доходу, то у 1998 році ця частка збільшилась до 69,5% [3, с.404]. У 1999 році витрати на продукти харчування становили 65,2 % сукупних витрат домогосподарств (обстеження у 1999 році проводились за новою методикою). При цьому в структурі харчування переважають картопля, хліб, молочні продукти та овочі. Погіршилася ситуація з забезпеченістю населення товарами тривалого користування. Якщо у 1990 році на 100 сімей було 92 телевізори, 89 холодильників і морозильників, 65 пральних машин і 40 пилососів, то у 1999 році ці цифри