Суспiльство це не просто зiбрання людей, а результат взаємодiї мiж людьми, тобто насамперед тi зв'язки i вiдносини, якi складаються у процесi їх суспiльної дiяльностi. Саме зв'язки i вiдносини становлять сутнiсть людини. Оскiльки самi суспiльнi вiдносини не залишаються незмiнними, а змiнюються по мiрi розвитку суспiльства, то це також значить не залишається незмiнною, i сутнiсть самої людини.

Так, змiна в доктринi освiти i виховання любої держави призводить до того, що змiнюється iдеал особистостi, всi оцiнки i самооцiнки. “Формування особистостi, змiстом якого є соцiалiзацiя, а механiзмом - засвоєння соцiальних ролей, є основним, але не кiнцевим етапом виховання, яке має переходити в подальшому до саморозвитку iндивiдуальностi. Останньому не достатньо придiлялась увага в теорiї комунiстичного виховання. Хоча в нiй великий наголос робився на самовихованнi, але воно розумiлось не як саморозвиток чи самоактуалiзацiя, а скорiше, як формула самоконтролю”.

Виховання в сiм'ї чи в школi, цiлеспрямоване або стихiйне - завжди по сутностi соцiальне. Якi б не були оригiнальнi в методах виховання батьки i педагоги, їх цiлi, бажання визначенi суспiльством, тими чи iншими соцiальними групами i конкретними iсторичними умовами. Взагалi виховання це постiйний процес, тобто кожна людина з збiгом життя пiдпадає якимось впливам з боку суспiльства i змiнюється. “Людина, як соцiальна одиниця є продуктом виховання, а не результатом вроджених або суспiльних умов”, писав академiк Бехтєрєв.

Iсторичний досвiд людства ще в еполху античностi зафiксував iдею соцiальної обумовленостi становлення та життєдiяльностi кожної людини. В Древньому Римi про немовлят говорили як про “чисту дошку” на якiй пише вихователь. Iдея соцiального виховання розроблялась i французькими просвiтителями. Концепцiї їх виконання складаються з трьох головних рис:

- суспiльне виховання спрямоване на формування гармонiйно, всебiчно розвинутої особистостi;

- виховання дiтей в дитячих закладах органiчно поєднується з безпосереднiм вихованням дорослими своїх педагогiчних обов'язкiв по вiдношенню до пiдростаючого поколiння;

- основа виховноi системи є праця “спочатку обслуговуюча, а в майбутньому i суспiльно корисна.

В ХIХ - ХХ столiттях багато педагогiв та суспiльних дiячiв звертаються до теми суспiльного виховання, а також до його зв'язкiв з сiм'єю. “Родина завжди залишається головним каменем суспiльного

розвитку”, писав Сухомлинський В.А.

Великого поширення набула iдея суспiльного виховання в роки

радянської влади в практичних дослiдах та роботах радянських педагогiв

Макаренка, Сухомлинського та iнших. Макаренко рахував, що виховання

соцiальний процес в самому широкому розумiннi цього слова. “Виховуе

все. Люди, речi, явища, але перш за все люди. З них перше мiсце

займають батьки i педагоги”.

В наш час ми маемо змогу познайомитись i вивчити теоретичну

спадщину видатних педагогiв та дiячiв України, якi були вiдринутi в

радянськi часи, як буржуазнi та нацiоналiстичнi, як не пiдходящi для

радянських людей. Цi працi Б. Грiнченка, В. Вiнниченка, К. Ушинського,

М. Драгоманова, Г. Ващенка.

Iснують загальнi риси системи виховання i навчання в теорiях цих

українських педагогiв:

- виховання на основi нацiональної самосвiдомостi;

- нероздiльнiсть виховання i навчання;

- виховання на основi загальнолюдських i християнськiх цiнностей;

- освiта i виховання нацiональних педагогiчних кадрiв;

- висока культура i освiдченнiсть педагога як особистостi.

В суспiльствi iснуе багато соцiальних iнститутiв по вихованню

пiдростаючого поколiння. Це дитячi садки, школи, вузи, позашкiльнi

установи, неформальнi об'еднання i врештiрешт сiм'я - це один з

головних соцiальних iнститутiв, де закладаються основнi риси дитини

як людини взагалi, i як майбутнього громадянина нашого суспiльства.

В дошкiльних закладах дитина проходить адаптацiю до суспiльностей

(зокрема до своеї групи); надаються елементарнi навички ( по

особистому обслуговуванню). Вихователi та педагоги розвивають

естетичний, етичний свiт дитини, розширюють її свiтогляд.

В короткому словнику даеться таке визначення дошкiльних установ:

“дошкiльнi устнови - яслi, дитячi садки, в яких виховуються та

навчаються дiти дошкiльного вiку по бажанню батькiв з немовля (3

роки) до старшого шкiльного вiку (7 рокiв)”.

Сiм'я i школа - головнi учасники виховання пiдростаючого

поколiння. Вплив сiм'ї на дiтей обумовленний родинними зв'язками.

Роль школи визначае її соцiальний статус. В “Законi України про

освiту” проходить лiнiя едностi навчання i виховання. Освiта не

зводиться до надбання певної суми знань, а розглядаеться як цiлiсний

процес “людинотворення”, формування особистостi громадянина.

Детальнiше цiль освiти - формування особистостi гармонiйно

об'еднуючої функцiї сiм'янина, робiтника; гармонiйної в вiдношеннi з

людьми, природою, культурою i самим собою.

ВУЗ - це ще один ступiнь соцiалiзацiї особистостi, пов'язаний з

фаховим вибором людини, поглибленням її свiтогляду i остаточному

закрiпленню фахової соцiальної ролi.

На нашу думку якiб не були прогресивнi методи виховання i навчання

дiтей в дошкiльних, шкiльних i позашкiльних установах, сiм'я була i

залишається головним виховним важелем суспiльства.

Славетний педагог В.А.Сухомлинський писав: “ В сiм'ї починається

суспiльне виховання. В сiм'ї,образно говорячи, закладуються корнi, з

яких виростають потiм i гiлки, i квiти,i плоди. На моральному

здоров'ї сiм'ї будується педагогiчна мудрiсть школи”.

Але самим небезпечним перiодом встановлення i соцiалiзацii

особистостi є пiдлiтковий перiод. Сучасна суспiльна перебудова

винесла молодих на крутийи злам двох епох: в однiй їм належить

навчатись i виростати, в iншiй вони житимуть i працюватимуть. Нашi

дiти стоять перед невизначенiстю.

Яким буде майбутнє суспiльство? Швидка полiтична i iдеологiчна

диференцiацiя суспiльства охопила i неповнолiтнiх. Вони починають

виявляти себе як певна соцiальна сила, з якою слiд рахуватися i яка

перебуває пiд неослабленою увагою увагою полiтизованих рухiв i

об'єднань. Не випускає з поля свого зору пiдлiткiв органiзована i не

органiзована злочиннiсть, не рiдко використовуючи їх у своїх

iнтересах. Крiм того такi соцiальнi хвороби як наркоманiя,

проституцiя, алкоголiзм зараз є проявами не тiльки дорослого життя, а

часто i пiдростаючого, менш соцiально захищеного поколiння. Нашi

пiдростаючi дiти вiдчувають гострий болючий i психологiчний

дискомфорт. Безумовно, iснує гостра потреба в спецiальному аналiзi,

що виявив би комплекс чинникiв, якi деформують процес соцiалiзацii

молодих поколiнь. Цей процес виявився занедбаним, бо навчання i

виховання держава фiнансувала за залишковим принципом