Приймаючи це твердження, варто уточнити, що причини цього процесу набагато глибші.
     Глобалізація міри життя приводить до глобалізації міри смерті. Досягнення глобального рівня процесами біофілії, розвитку та виживання має зворотний бік — досягнення глобального рівня некрофілією, розвиток смерті та некрогенезу. Тому оптимізм і песимізм досягають нового глобального рівня, а перевага глобального песимізму може свідчити про обмеженість чи нерозгорнутість міри життя на глобальному рівні.
     . Проблема взаємозв'язку універсального/локального виявляється також у сфері індивідуальних чинників.
     В індивідуальних чинниках першими проявами глобалізації були ідеологічні та світоглядні ідентифікації космополітизму та інтернаціоналізму.
     Космополітизм утверджував індивідуальне громадянство світу, персоналізм універсального, яке багато в чому означало зниження державного суверенітету, але збільшувало значення прав людини у всьому світі. Заперечення цілісності локального рівня, проте утвердження світової цілісності в безпосередньому зв'язку з мікрорівнем (індивідуальним, сімейним і т.п.), мало своїм наслідком достатньо успішну критику космополітизму з боку інтернаціоналізму.
     Докладно не зупиняючись на ідеологічному аспекті інтернаціоналізму, зосередимо увагу на його геополітичному аспекті. Пролетарський або соціалістичний інтернаціоналізм утверджував солідарність трудящих (робітників і їх партії) різних країн у боротьбі проти капіталізму, за соціальне та національне визволення, за побудову соціалізму та комунізму. При цьому проголошувалась рівність націй в багатонаціональній державі в єдиному утворенні — радянський народ.
     Необхідно відзначити обмеженість космополітизму індивідуальною, а інтернаціоналізму — колективною ідентифікацією. Універсальне ж в індивідуальних чинниках багато в чому залежить від переваги індивідуального (егоцентризму) чи колективного (колективізму) центризму.
     Інтернаціоналізм був скомпрометований класовим геноцидом буржуазії та дворянства під час соціалістичної революції та громадянської війни, що суперечить універсальному, утвердженню гуманізму. Проте явище інтернаціоналізму як міжнародної солідарності тих чи інших класів, народів, держав реально існує. Тому варто відзначити той факт, що інтернаціоналізм був скомпрометований тенденцією смерті. Зміст терміна інтернаціоналізм походить від лат. inter — між і natio (nationis) — народ, і стверджує прагнення до рівності між народами, тобто універсальне на національному рівні в широкому розумінні та універсальне, як колективне, на будь-якому рівні, масштабнішому за мікрорівень. Звуження терміна інтернаціоналізм класовим підходом обмежує гуманізм і веде до пошуку класової природи людини та уніфікації її під конкретну класову міру.
     Дослідження шляхів універсалізації світу ще потребує детального вивчення, тому обмежимося лише утвердженням можливості колективного (інтернаціонального) шляху та індивідуального (космополітичного) шляху становлення універсального. Однак колективне/індивідуальне утверджується не лише на індивідуальному, але й на груповому, регіональному, локальному (національному, державному) рівнях. Утвердження чи заперечення космополітизму/інтернаціоналізму на різних рівнях відбувається як суб'єктивними діями, які грунтуються на ідентифікаціях, так і в об'єктивних традиціях (соціокультурній поведінці), які грунтуються на ідентичностях.
     Переважання інтернаціонального або космополітичного на тих чи інших рівнях визначає шлях становлення універсального. Заперечення інтернаціонального та космополітичного на тому чи іншому рівні усталює за допомогою песимізму нерівність локального (або групового, регіонального і т.п.) стосовно універсального.
     Отже, оптимізм/песимізм універсального на індивідуальному рівні залежить як від переваги індивідуального та колективного, так і від відповідності індивідуальних або колективних ідентифікацій суб'єкта життя чи суб'єкта смерті.
     На наш погляд, утвердження універсального можливе лише в різнорівневій, «всесвітній» рівності, в якій сам суб'єкт має визначити свою нерівнозначність іншим власною стратегією здійснення, обмеженою мірою життя та мірою смерті себе, інших і оточуючого життя за допомогою оптимізму та песимізму.
     . Універсальне в чинниках поведінки визначає активність суб'єкта, засновану на універсальному в світогляді.
     Універсальне виявляється на рівні біологічної поведінки, зумовленої природою людини та соціуму. В єдності та різноманітності проявів різних суб'єктів природна поведінка є передумовою для поведінки соціальної. За всіми псевдовидовими рисами (раси, нації, їх етикети та традиції тощо) стоїть універсальна загальнолюдська форма існування.
     Універсальне визначає досягнення нового рівня соціокультурної поведінки та діяльності. Універсальним для поведінки та діяльності суб'єктів різних рівнів є зіткнення та конфлікти, взаємодія та співробітництво, на підставі яких відбувається боротьба, активна та пасивна адаптація.
     Універсальний рівень боротьби знаходить свій вияв у війні, виникнення якої можливе лише на міжнародному рівні. Проте її прояв поширюється на різні суб'єктивні рівні. Універсальність війни проявляється в існуванні таких вже усталених термінів та словосполучень, як «воєнна теорія та практика», «воєнна наука», «воєнне мистецтво», «війна всіх проти всіх» і т.п.
     Теорія воєнної науки дала змогу прихильникам праксеології Т.Котарбинському і Т.Пщоловському утверджувати техніку боротьби як одну із найважливіших складових успішної діяльності. Ця точка зору була прийнята і в теорії управління.
     Універсальний рівень активної адаптації визначається дипломатією. Для ілюстрації універсальності дипломатії стосовно різних суб'єктних рівнів показовою є робота Роджера Фішера та Уїльяма Юрі «Шлях до згоди (Переговори без поразки)», в якій демонструється можливість використання дипломатичних методів ведення переговорів на будь-якому суб'єктному рівні (індивідуальному, груповому, регіональному, локальному та міжнародному).
     Утвердження універсальності дипломатії як засобу управлінської діяльності можна простежити і в статті В.Ф.Петровського, заступника Генерального секретаря ООН.
     Війна, як соціокультурна поведінка і діяльність суб'єкта, заснована на універсалізмі міри смерті, дипломатія, як соціокультурна поведінка і діяльність суб'єкта, заснована на універсалізмі міри життя.
     Діалектична єдність міри життя та міри смерті визначає діалектичну єдність дипломатії та війни. Тому оптимізм, оцінювання з позиції міри життя, визначає дипломатичну поведінку та дипломатичну діяльність, а песимізм, як оцінювання з позиції міри смерті, обмежує дипломатичну волю війною, як смерть обмежує міру життя.
     Оскільки активна адаптація (у нашому випадку дипломатія) передбачає не лише адаптацію до навколишнього світу, але й перетворюючу активність стосовно цього світу, то вона завжди може