Найважливішими соціальними інститутами є політичні. З їхньою допомогою встановлюється і підтримується політична влада . Економічні інститути забезпечують процес виробництва і розподілу благ і послуг . Родина також один з важливих соціальних інститутів . Її діяльність ( відносини між родителями , родителями і дітьми , методи виховання і т.д. ) визначається системою правових і інших соціальних норм . Поряд з цими інститутами істотне значення мають і такі соціально-культурні інститути , як система утворення , охорона здоров'я , соціальне забезпечення , культурно-виховні установи і т.д. Усе ще помітну роль у суспільстві продовжує грати інститут релігії .

Інституціональні зв'язки , як і інші форми соціального зв'язку , на основі яких складаються соціальні спільності , являють собою упорядковану систему , визначену соціальну організацію . Це система прийнятих видів діяльності соціальних общностей , норм і цінностей , що гарантують подібне поводження їхніх членів , погоджують і направляють у визначене русло прагнення людей , установлюють способи задоволення їхніх потреб , дозволяють конфлікти , що виникають у процесі повсякденного життя , забезпечують стан рівноваги між прагненнями різних індивідів і груп даної соціальної спільності і суспільства в цілому . У випадку коли ця рівновага починає коливатися , говорять про соціальну дезорганізацію , про інтенсивний прояв небажаних явищ ( наприклад , таких , як злочини , алкоголізм , агресивні дії і т.п. ).

Основні види соціальних спільнот.

Функціонування соціальних відносин , інститутів контролю й організацій породжує складну систему соціальних зв'язків , що керує потребами , інтересами і цілями людей . Ця система споює індивідів і їхні групи в єдине ціле - соціальну спільність і через неї - у соціальну систему . Характер соціальних зв'язків визначає як зовнішню структуру соціальних общностей , так і її функції . Зовнішня структура спільності може бути визначена , наприклад , її об'єктивними даними : зведеннями про демографічну структуру спільності , професійній структурі , про освітню характеристику її членів і т.п.

Функціонально соціальні спільності направляють дії своїх членів на досягнення групових цілей . Соціальна спільність забезпечує координацію цих дій , що веде до підвищення її внутрішньої згуртованості . Остання можлива завдяки зразкам поводження , нормам , що визначають відносини усередині цієї спільності , а також соціально-психологічним механізмам , що направляють поводження її членів .

Серед багатьох видів соціальних общностей особливе значення з погляду впливу на поводження мають такі , як родина , трудовий колектив , групи спільного проведення дозвілля , а також різні соціально-територіальні спільності ( селище, невеликий місто , великі міста , регіон і т.д. ) . Скажемо , родина здійснює соціалізацію молоді в ході освоєння нею нормативів громадського життя, формує в неї почуття безпеки , задовольняє емоційну потребу в спільних переживаннях , запобігає психологічній неврівноваженості , допомагає перебороти стан ізольованості і т.д.

Територіальна спільність , її стан також впливають на характер поводження її членів , особливо в сфері неформальних контактів . Професійні групи крім можливості рішення чисто професійних питань формують у членів почуття трудової солідарності , забезпечують професійний престиж і авторитет , контролюють поводження людей з позицій професійної моралі .

Причини дезорганізації соціальних спільнот.

Соціальні процеси ( демографічної , міграційний , урбанізації, індустріалізації ) як небажаний результат можуть зробити деструктивне , дезорганизационное вплив на соціальні спільності . Явища дезорганізації відбиваються як на зовнішній ( формальної) структурі общностей , так і на внутрішній , функціональній їхній характеристиці . Так , якщо з зовнішньої сторони процеси типу міграції , розвитку міст , промисловості і т.д. Ведуть до розпаду великих родин , що складалися раніше з двох чи трьох поколінь , у виробничих групах - до плинності кадрів і т.д. , у територіальних общностях - до росту числа мігрантів у складі корінного населення , до порушення природної половозрастной структурі , то дезорганізація функцій таких общностей виражається в розхитуванні цінностей , наростання суперечливості стандартів і зразків поводження , ослабленні нормативної структури спільності , то у свою чергу веде до росту відхилень у поводженні її членів .

До числа соціальних причин , що дезорганізують особистість, можна віднести її участь або в декількох соціальних общностях , що нав'язують їй суперечні соціальні цінності і зразки поводження , або в таких , для яких характерна невизначеність соціальних ролей , тобто вимог, пропонованих до індивіда , відсутність соціального контролю , неясність критеріїв оцінок поводження . Як правило, такого роду явища зв'язані з ослабленням соціально-психологічного ефекту спільності , що служить засобом внутрігрупової згуртованості і взаєморозуміння .

У цих умовах так називані нормальні соціальні спільності не у всіх випадках виявляються в стані забезпечити виконання ряду їхніх істотних функцій , тобто постачити індивіда послідовної , внутрішньо не суперечливою системою нормативів поводження , стимулювати почуття солідарності і приналежності до неї , надати упорядковану систему ступіней соціального престижу і визнання і т.д.

Висновок.

Високий ступінь єдності людей у соціальних общностях , їхня згуртованість ( колективність ) , схожість їхніх позицій об'єктивно сприяє зниженню числа правопорушень . Коли ступінь єдності (інтегрованність) соціальної спільності ( класу , суспільства) досить висока , то падає кількість відхилень у поводженні членів цієї спільності . Навпаки , ріст числа