Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо-ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно-го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову-ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне-важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо-діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив-ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по-гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є не-повна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 ро-ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу-чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов-ній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді-ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе-ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни-ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте-ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма-ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не-задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та-ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по-стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував до-ходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає пра-во на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, ста-новила 31% , у тому числі серед неповних сімей — 44, сі-мей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед од-нокласників меншовартісними, бо вирізняються із загаль-ної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскур-сію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти бать-ків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість пе-реноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються вия-вити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей.

Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на Законі України «Про загальну середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:—

вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;—

приймати рішення щодо участі дитини в інновацій-ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;—

обирати і бути обраними до органів управління ос-вітою з питань навчання і виховання дітей;—

звертатися до відповідних органів управління освіти за допомогою;—

захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:—

забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання тощо.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогти-ся того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через пе-дагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спо-сіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв комплекс навичків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу проводять Із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямо-вують передусім на підвищення їх психолога-педагогічно-го рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи виховання.

Із сім'ями педагогічне пасивними працюють переваж-но індивідуально, домагаючись розуміння батьками хиб-ності своєї поведінки, пробудження почуття відповідаль-ності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебуду-вати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, ба-жання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорю-ють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усу-нення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї гру-пи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі на-слідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильно-сті їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність,