від природи? Які її пристрасті та бажання? В своїх висновках Гоббс йшов порізно з звичними успадкованими від Арістотеля і Цицерона уявленнями про людину, як про “політичну тварину” (тобто суспільним). Гоббс вважає, що людина дякуючи своїм пристрастям егоїстична по природі, що в ній вкладено вроджене прагнення все забрати собі, володіти над всіма. Жадність, жах, честолюбство рухають людською діяльністю. Ні про яке присутнє людині appetitus societatis (суспільне стремління) мови бути не може. Людина людині - вовк. Такий основний закон взаємовідносин між людми.
Гоббс шукає підтвердження своїм поглядам на людину в історії і перш за все в політичних подіях своєї країни. При цьому висловлює ряд влучних характеристик, вірних домислів. “На більшість заможних - писав Гоббс, - я дивлюся як на людей, у яких немає очей ні для чого, крім власної вигоди, які сліпі до вього, що не лежить на їх дорозі, і які падають духом при одній думці про пограбування”. Причину громадянської війни в своїй рідній країні Гоббс бачить не в суперечках про церковне вчення, а в боротьбі за “особисті інтереси”.
Гоббс, подібно до деяких його далекоглядним сучасникам, визнавав, що громадянська війна була перш за все боротьбою за особистість. Гоббс показав, як верхи нового дворянства, верховоди Сіті - “партія грошового мішка” - з поспішною жадністю наживались на революції. Скажена спекуляція біля єпископських земель, акцизи на відкуп, податки, позики, в цьому буржуазному ділі далеко обганяли стару аристократію. Гоббс в “Бегемоті” змальовує, як “богачі лондонського Сіті” стали головним центром “заколоту” і намагались побудувати державу, з керуванням подібне до Нідерландії. Грошовий інтерес, інтерес особистості “рухав заколотниками” в боротьбі проти короля.
В результаті, в егоїстичній людській природі Гоббс відкриває найбільш прості елементи, до яких можуть бути зведенні “правила і закони політики”. Він був першим із представників нової філософії 17 ст., який зробив вихідним пунктом своєї теорії всесторонню боротьбу індивидів за свої матеріалістичні інтереси.
В чому ж полягає реальна, історична основа його “людини”, тої “людської природи”, яку змальовує Гоббс? Хоча Гоббс змальовує нам людину “взагалі” і дедуціює його сутність із загальних принципів своєї системи, у змальованні Гоббса знайшли своє відображення, хоч і в абстрактній формі, нехай незалежно від глибини розуміння Гоббсом, картини суспільних відносин людей цілої історичної епохи.
Це була епоха початкового капіталістачного накопичення, коли руйнувалися століттями встановлені відносини, коли сотні і тисячі людей виявились викинутими із звичайного життєвого ритму ,коли майно накопичувалось на протязі короткого часу, а також швидко розорювалися люди, коли пограбування стали узаконеними, а бідність офіційно визнавалась як зло в економіці цілої держави. Гоббс багато вгадав і відобразив характер народжуваного суспільства, суспільство тваринної конкуренції та ворогування. В Англії процес утворення нового капіталістичного ладу прийняв особливо жорсткі і варварські форми, зміг дати немало в підтвердження думки Гоббса проте, що “людина людині - вовк”.
Абстрактна людина Гоббса - це людина того суспільства, в якому, висловлюючись словами самого Гоббса, “влада” є “дещо почесне”, а “рабський стан, обумовлено необхідністю і страхом, дещо ганебне”, в якому багатство, жадібне стремління до нього складає моральну цінність людини.
Гоббс так само як і після нього Локк, був засновником зведення всіх багатообразних людських взаємовідносин до єдиного відношення корисності. Вони вказували, що це “мабуть метафізична абстракція виходить з того, що в сучасному буржуазному суспільстві всі відносини практично підпорядковані тільки одному абстрактному грошово-гендлярському відношенню”.
Ідеалізм і антиісторизм в підході до суспільних проблем у Гоббса полягає у тому, що людину визначеної епохи з його моралю моральними якостями, людини-вовка, народженого визначеними суспільними відносинами, він підвів в ранг “людини взагалі” і зробив вихідним пунктом всієї своєї суспільної теорії.
Згідно природньо-правової доктрини, людина поза державою знаходиться в “природньому стані”. Тут панує “природне” право, продиктоване не богом, не людьми, а самою “природою” людини.
Яким чином Гоббс змальовує природній стан? На відміну від інших представників природньо-правової теорії, по Гоббсу, стан людей поза державою, тобто природній стан, є війна всіх проти всіх (bellum omnia contra omnes), тому що тут, людські пристрасті нічим не можуть бути стримані. В стремлінні людини до задоволення особистих потреб, до максимілізації задоволення не знає ніяких перешкод. Щоб задовільнити свої пристрасті людина не зупиняється ні перед чим. Хижацтво та жорстокість людини перевершує хижацтво та жорстокість тварин, тому що, тварини після насичення заспокоюються, людина ж голодна навіть майбутнім голодом. Людину наштовхують на насилля, крім того, такі причини, які тваринам взагалі не присутні: недовіра, любов до слави, жадібність влади. Природа створила людей рівними у співвідношенні фізичних і розумових здібностей, пише Гоббс, і дала кожному право на все. Але мати право на все в природньому стані - означає не мати ніякого права, тому що те, що ти по праву вважаєш своїм, другим вважає також своїм. Ось чому головна характерна риса природнього стану полягає у відсутності особистості, у відсутності точного розмежування між “моїм” і “твоїм”.
Для Гоббса, на відміну від більшості теоретиків 17-18 ст., “природній стан” людського роду не тільки деяка історична гіпотеза про стародавність держави. Гоббс визнає стан війни всіх проти всіх природнім станом людей завжди і всюди, нормальним виявленням людської сутності. Держава лише накидує вуздечка на людські пристрасті.
Всесторонній антагонізм “природнього стану”, змальований Гоббсом, представляє собою вираження стану суспільства, в якому загальна частина індивідуальних товаровласників виявляється як незаперечна або природна форма існування. Невпевненість, ізолювання