Пошукова робота на тему:

Соціологічні дослідження зовнішньополітичних і геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки

Вступ

Експертна оцінка стану та основних напрямків зовнішньої політики України здійснювалася незалежним Українським центром досліджень миру, конверсії і конфліктних ситуацій (УЦДМККС) у рамках постійно діючої програми Моніторинг зовнішньої політики України та політики в галузі безпеки в Києві за підтримки фонду Ф.Еберта (ФРН). В межах зазначеного Моніторингу протягом 1997 року було проведено чотири етапи дослідження - в березні, червні, вересні та грудні, а 1998 р. - два етапи - у березні та червні.

Як експертів було залучено представників чотирьох груп загальною кількістю 39-44 особи:

1. Службовці Міністерства закордонних справ та співробітники дослідницьких структур, які надають поради держструктурам (Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України та ін.);

2. Депутати Верховної Ради України, насамперед члени Комітету по закордонних справах і зв'язках з СНД та Комітету з питань оборони і державної безпеки. В цій групі було представлено весь існуючий в Україні політичний спектр - лівих, центристів, правих;

3. Військовослужбовці Збройних Сил України у званні не нижче підполковника, в тому числі співробітники Міністерства оборони, викладачі та фахівці вищих військових навчальних закладів і дослідницьких центрів, більшість з яких мають наукові ступені (військово -професійна інтелектуальна еліта);

4. Провідні журналісти, які спеціалізуються на міжнародній тематиці та представляють найвпливовіші засоби масової інформації. Є підстави вважати, що вони впливають не тільки на формування масової свідомості з питань дослідження, але й на позицію політичної еліти (істеблішменту).

За результатами проведених протягом 1997 року опитувань серед експертів чітко вирізняються прихильники чотирьох провідних зовнішньополітичних орієнтацій, які віддзеркалюють домінуючі в Україні точки зору на подальші шляхи розвитку, що відповідали б національним інтересам України.

Здебільшого уподобання експертів розподіляються між двома основними орієнтаціями. До першої провідної групи належать прихильники вступу України до НАТО. За грудневими даними вони складали 51,2% експертів. Цю групу можна вважати досить усталеною. У вересні зазначеній орієнтації симпатизувало 50% експертів і також близько половини - в березні та червні. Другу значну групу складають прихильники "позаблокового або нейтрального статусу України". З початку року ця орієнтація постійно посилюється - від 28,6% у березні до 41,5% у грудні. Це відбувається за рахунок зменшення, або ж цілковитого нехтування таких варіантів як "вступ України до військового союзу країн СНД як альтернативи вступу до НАТО" (в грудні ця група не набрала жодного процента, тоді як раніше вона становила 7-9%) або ж інших альтернатив (у березні та червні - 7,1%; у грудні та вересні - 0%).

Існує ще одна, незначна, але досить стала група, що постійно набирала близько 5-7%, до якої належать прихильники мало реального за теперішньої геополітичної ситуації "вступу до НАТО разом із країнами СНД".

У березні 1998 року результати експертного опитування також свідчать про існування в Україні двох основних точок зору стосовно подальших шляхів розвитку, які б відповідали національним інтересам України. Йдеться передусім про орієнтацію на "вступ України до НАТО незалежно від інших країн" та орієнтацію на "позаблоко вий нейтральний статус України". І якщо на початку минулого року першу можна було вважати домінуючою (47,6% експертів у березні 1997 р., на той час - 28,6% "нейтралістів"), то поступово протягом 1997 року набрав ваги інший варіант "позаблокового та нейтрального статусу України". Зараз обидві зазначені орієнтації вже врівноважують одна одну і мають по 43,6% прихильників. Незначно вирізняється серед інших група, уподобання якої передбачають нереальний "вступ до НАТО разом із країнами СНД". Цього березня вона становить 2,6%, а загалом - не більше 7%. Також ледве набирають прихильників такий варіант розвитку, як "вступ України до військового союзу країн СНД як альтернатива вступу до НАТО" - 5,1% (загалом 7-9%, а у грудні зовсім відсутній) чи будь-які інші запропоновані варіанти, що разом складають 5,1% (раніше 7-9% або відсутні зовсім).

Можна тлумачити ці результати, з одного боку, як спричинені деяким розчаруванням щодо стану інтеграційного потенціалу України (для чого надають підстави й інші показники), з другого - активізацією російського напрямку зовнішньої політики за умов, коли РФ все більше втрачає привабливі риси (з огляду хоча б на її позицію у відносинах з найближчим "інтегрованим" партнером - Білоруссю).

Цікавими в цьому контексті є електоральні уподобання експертів, які майже не зазнали змін з грудня 1997 до березня 1998, за єдиним винятком. Напередодні виборів більше ніж удвічі (з 12,5% до 28,2%) зросла кількість експертів, які збиралися голосувати за кандидата в депутати, якщо він виступає за найшвидший вступ України до НАТО. Водночас перевагу мали прихильники збалансованого розвитку зовнішніх відносин України як з Росією, так і з Заходом (відповідно 65% і 61,5%) та всебічної економічної інтеграції з Заходом (47,5% і 33,3%). Прибічники пріоритету розвитку відносин з Польщею могли розраховувати на підтримку кожного десятого з фахівців. (Сума понад 100%, оскільки можна було зазначити два варіанти відповіді). Прихильники союзу з Росією аж до об'єднання в єдину державу практично не знайшли підтримки експертів.

У червні 1998 року за експертними опитуваннями провідними зовнішньополітичними орієнтаціями стосовно подальших шляхів розвитку України продовжують залишатися, по-перше, орієнтація на "вступ України до НАТО незалежно від інших країн" та, по-друге, орієнтація на "позаблоковий, нейтральний статус України". Вже впродовж тривалого часу обидві альтернативи мають стійких прихильників і