є досить усталеними. У березні 1998 р., як уже зазначалося, на тлі загального погіршення оцінки експертами відносин України з НАТО орієнтація на "вступ України до НАТО" втратила деяку кількість прихильників (від 51,2% наприкінці 1997 р. до 43,6% експертів у березні 1998 р.), але це було тимчасовим явищем. У червні ситуація відновилася - до 50% експертів дотримуються "пронатівсь кої" орієнтації, що з незначними коливаннями є сталим результатом протягом минулого року. За умовного приєднання до них прихильників малореального "вступу до НАТО разом із країнами СНД", які складають у червні 5% (загалом постійно 2-7%) до першої зазначеної групи, "пронатівська" орієнтація в цілому продовжує залишатися переважаючою серед інших. Друга основна орієнтація - на "позаблоковий або нейтральний статус України" у березні 1998 р. врівноважувала першу (43,6%), але до того ніколи не була домінуючою. Поступово посилюючися протягом минулого року (від 28% до 41,5% експертів), зараз вона набирає 40% прихильників.
Такі варіанти розвитку як "вступ України до військового союзу країн СНД як альтернатива вступу до НАТО" чи будь-які інші поступово втрачають підтримку і набрали у червні ще менше прихильників (по 2,5%), ніж у березні (по 5,1%) або протягом минулого року (не більше 7-9%).
Під час червневого опитування 1998 р. експертам уперше було запропоновано оцінити основні цілі зовнішньої політики України, що мало надати більш докладну інформацію порівняно з наведеними вище орієнтаціями у рамках дихотомії "натівська - нейтральна".
Найважливішими цілями зовнішньої політики України експерти вважають:
Ї по-перше, створення умов, за яких Україна могла б не турбуватися про стан своєї безпеки та цілком зосередитися на вирішенні внутрішніх проблем (74,3% експертів);
Ї по-друге, створення загальної системи безпеки, яка б виключила війну як спосіб вирішення міжнародних конфліктів (58,3% експертів);
Ї по-третє, встановлення та розвиток партнерських відносин з Росією (53,8% експертів);
Ї по-четверте, поглиблення партнерських відносин з країнами Центрально-Східної Європи та Балтії (50% експертів);
Ї по-п'яте, набуття Україною функції транспортного коридору Північ-Південь, Схід-Захід (47,1% експертів).
Далі експерти відзначають як важливі, але меншою мірою, такі цілі як поглиблення партнерських відносин з країнами СНД та прагнення добитися надання масштабної допомоги та інвестицій з боку країн Заходу.
Переважною більшістю експерти вважають другорядними такі цілі зовнішньої політики України як:
Ї по-перше, розвиток співробітництва з "новими ядерними державами (Індія, Пакистан);
Ї по-друге, реформування ООН;
Ї по-третє, ствердження режиму нерозповсюдження ракетних технологій.
Думки експертів розійшлися щодо таких цілей як досягнення визнання та ствердження України як регіонального лідера країн Центрально-Східної Європи та ініціювання подальшого роззброєння, повну й остаточну заборону ядерних випробувань.
Загальні характеристики зовнішньої політики України
Ситуацію стосовно зовнішньої безпеки України наприкінці 1997р. за оцінкою експертів можна було вважати відносно спокійною (принаймні порівняно з іншими досліджуваними періодами цього ж року). Тоді спостерігалася найменша стурбованість експертів щодо наявності зовнішньої загрози пріоритетним національним інтересам України протягом усього року, а найбільша відзначалася у березні та вересні. Про існування "загрози територіальній цілісності України" у грудні заявили лише 19,5% експертів (порівняно з березнем та вереснем це менше в 1,5 раза, у червні - 22,5%), про можливість "її виникнення у будь-який момент" казали 31,7% експертів (у березні 50%; червні - 42,5%; вересні 43,9%). Натомість про те, що такої загрози "немає і є всі передумови запобігти її виникненню", зазначили 34,1% експертів (це вдвічі більше, ніж у березні - 14,3% та втричі більше, ніж у вересні - 9,8% експертів; у червні - 27,5%). Припущення про те, що "виникнення загрози слід чекати через 1-2 роки" або "через 3-5 років" поділяла незначна частка експертів - від 2,4% у березні до 7,3% у вересні.
З цими оцінками збігаються результати дослідження, які свідчать про усвідомлення зовнішньополітичним середовищем України позитивних зрушень у стані міжнародної безпеки в Європі загалом порівняно з початком року, хоча позитивна тональність оцінок експертів і зазнала деякого тимчасового спаду в вересні. За їхніми оцінками, стан міжнародної безпеки в Європі від березня не тільки не "погіршується", а скоріше "залишається незмінним" і певною мірою "покращується". Щодо визначення "стану міжнародної безпеки України" протягом 1997 року, то на думку переважної більшості українських зовнішньополітичних експертів, він є дещо нижчим, ніж у Європі в цілому. Від червня, коли ситуація, на думку експертів, значно змінилася на краще порівняно з березнем, у цьому відношенні не відбулося суттєвих змін. Хоча, водночас, рівень міжнародних гарантій безпеки України, наданих їй іншими країнами, протягом року постійно зростав. У грудні експерти оцінили його як близький до "середнього" рівня, тоді як у березні впевнено оцінювали як "низький". До того ж від червня, коли спостерігалося певне погіршення експертних оцінок зовнішнього стану держави за цим показником, в уявленнях зовнішньопо літичного середовища спостерігалося зростання значення та питомої ваги власних Збройних Сил у забезпеченні національної безпеки - "до міри, якою Україна у забезпеченні національної безпеки має покладатися на власні Збройні Сили". Втім, їхня боєздатність, за експертни ми оцінками, постійно погіршується. За даними дослідження, в забезпеченні міжнародної безпеки України протягом року продовжували зростати роль "економічних" (63-73% експертів відзначають цю групу), а також "політичних" факторів (27-46% експертів).
Ці фактори були пов'язані з наближенням виборів до Верховної Ради у березні 1998 р. та усвідомленням слабкості демократичних інститутів у державі партнерами України.
Досить неоднозначно оцінювалася ситуація щодо "вимушеності України йти у фарватері інших держав, угруповань, підпорядковуючись їхнім наказам або очікуванням, навіть якщо це суперечить її національ ним інтересам". За експертною оцінкою