- 44,7%, 54-39% - у 1997 р.). У свою чергу на другій позиції (48,8%) влітку 1998 року опинився напрям "прямої допомоги у здійсненні військової реформи" (він раніше був третім та четвертим і набуває ваги лише від початку цього року: 42,1% - у березні 1998 р., а до того - 30-35%). Четверту позицію (34,1%) за пріоритетністю у квітні-червні ц. р. займає необхідність "узгодження політичного курсу у зв'язку з розширенням НАТО на Схід". Оцінка важливості цього напряму є досить неоднозначною і постійно зазнає певних коливань - у березні він був п'ятим-шостим (23,7%), а ще раніше займав від третьої до дев'ятої (останньої) позиції (19-37%). Від минулого березня впевнено набирає ваги з десятої позиції (11,9%) напрям "торгівлі зброєю, спецтехнікою та послугами військово-технічного призначення", який у червні 1998 р. сягнув п'ятої позиції (29,3%), у березні був четвертий (26,3%). Шосту позицію (22%) майже незмінно займає напрямок "спільної розробки концептуальних засад військової політики" , який у березні був сьомим (21,1%), а до того постійно п'ятим-шостим (25-29%). Сьому позицію (19,5%) обіймає напрям "підготовки кадрів", що в цілому є його найвищим досягненням, бо в березні він був дев'ятим (18,1%), а загалом раніше посідав сьомі-десяті позиції (12-19%). Протягом минулого року поступово набирає ваги напрям "участі у миротворчих операціях" - від восьмої (16,7%) до п'ятої (29,3%) позиції, а в 1998-му - починає її втрачати і зараз знову восьмий (17,1%). Майже таку само ситуацію можна спостерігати і з напрямком "спільних навчань", що з минулого червня, з позиції (7,5%), набирає ваги до сьомої (22%), а з початку року починає падати аж до одинадцятої позиції в червні (4,9%). Дев'ятим (12,2%) став напрям "узгодження військово-технічної політики, підтримка ВПК", вага якого теж почала зменшуватись, але від березня, коли він був сьомим-восьмим (21,1%).
НАТО і громадська думка в Україні: тенденції змін
У квітні 1998 року фірма СОЦІС-Геллап на замовлення Фонду "Демократичні ініціативи" провела опитування за програмою, аналогічною програмі дослідження, здійсненого у січні 1997 року. Програму підготував О.В. Потєхін - УЦДМККС. Опитування проводилося в усіх регіонах України. Вибіркову сукупність становлять 1200 респондентів, які за своєю соціально-демографічною характеристикою (вік, стать, рівень освіти та тип поселення) репрезентують доросле населення країни. Метод збору емпіричної соціологічної інформації - стандартизоване інтерв'ю за місцем постійного проживання респондентів.
За п'ятнадцять місяців, які розділяють два опитування, відбулися надзвичайно важливі події у відносинах Україна-НАТО, зрушення у міжнародних відносинах, а також внутрішньополітичному розвитку України, які змінили загальний контекст цієї проблеми. Все це вплинуло на зміни у ставленні населення до НАТО. Деякі з них є досить несподіваними, тобто наслідки окремих подій прогнозувалися політичними аналітиками як відмінні від того, що відбулося на практиці. У дещо схематизованому вигляді, тобто зважаючи головним чином на те, які події справді вплинули на стан масової свідомості (або хоча б присутні у ній якоюсь мірою), серед них слід виділити:
Ї прийняття Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО;
Ї активна участь України у програмі ПЗМ, зокрема навчання "Сі бриз", які мали очевидний політичний резонанс в Україні;
Ї діалог Україна-НАТО, численний обмін візитами, відкриття представництва України при НАТО;
Ї деяка нормалізація українсько-російських відносин, підписання Договору Україна-РФ та зволікання з його ратифікацією Думою;
Ї укладення Базової угоди РФ-НАТО;
Ї передвиборча кампанія в Україні;
Ї криза СНД та "особлива позиція" України;
Ї відкриття інформаційного бюро НАТО в Україні та загибель його першого директора Р. Лещінського.
Зазначені події вплинули на рівень інформованості населення про НАТО. Насамперед зазначимо, що хоча кількість тих, хто вважає власну обізнаність із діяльністю НАТО досить високою, зросла тільки у півтора раза (з 9 до 13,5%), але вдвічі зменшилася кількість байдужих у ставленні до Альянсу - "мене це не цікавить" заявили 1998 року 8% (16% у дослідженні 1997 р.). Більшість опитуваних (62%) хотіли б більше знати про НАТО, під час попереднього опитування таких було близько половини. Безпомилково можна стверджувати, що присутність феномену НАТО у масовій свідомості стала більш вагомою.
Це відбувалося водночас з деяким поглибленням розбіжностей в оцінці характеру Альянсу. З одного боку, відмічалося зростання позитивного підходу до НАТО. Зросла кількість тих, хто оцінює його насамперед як оборонний союз (з 27% до 32%). З другого - зменшилася частка тих, хто розцінює Альянс як миротворчу організацію (з 17% до 11%), та зросла тих, хто вбачає в ньому агресивний військовий блок (з 16% до 22%). Менша кількість респондентів, ніж раніше, не в змозі визначитися у власній оцінці характеру НАТО (1997 р. - 39%; 1998 р. - 34%). Але резерви впливу на думку частини населення залишаються значними - до тих, хто не визначився, досі належить третина населення. Такі поглиблення розходжень у ставленні до НАТО були викликані підвищенням рівня політизації громадської думки під час передвиборчої кампанії навесні 1998 року, хоча, як свідчать дослідження, здійснені фірмою СОЦІС-Геллап на замовлення УЦДМККС, питання зовнішньополітичних орієнтацій аж ніяк не належали до провідних проблем виборів, не мали вирішального впливу на поведінку електорату. І все-таки найважливіший висновок, що випливає з порівняння електоральних уподобань і результатів цього дослідження, має бути наступним: частина електорату лівих, якщо не є пронатівською, то у всякому разі досить толерантно ставиться до НАТО, не вбачає в його діяльності загрози, щонайменше - байдужа до Альянсу.
З точки зору соціально-демографічних характеристик респондентів можна відзначити, що ставлення до НАТО