Результати оцінки характеру Альянсу узгоджуються зі ставленням населення до взаємостосунків Україна - НАТО. Так, зросла кількість "реалістів", які вважають, що Україні в перспективі треба приєднатися до НАТО (з 19% до 25%), а тих, хто хотів би зробити це якнайшвидше, зменшилася (з 19% до 14%). Загалом пронатівський потенціал становить за прямим запитанням майже 40% опитуваних. Кількість завзятих антинатівців дещо зросла з 21% до 26%. При цьому дещо знизилася кількість тих, хто не визначився з даного питання (1997 р. - 42%; 1998 р. - 35%). Надання можливості респондентам вибирати з варіантів геополітичних орієнтацій призводить до деякого зниження пронатівських настроїв (переважають прихильники позаблоково го статусу України). Але й тут ті, хто обирає майбутній вступ країни до Альянсу (у різних варіантах), становлять трохи більше 30%. Відзначимо, що пронатівський потенціал політичної еліти України майже вдвічі вищий, ніж населення загалом.

Досить строкатою виглядає картина оцінки респондентами можливих наслідків гіпотетичного вступу України до НАТО (яку нелегко надати навіть професіоналу в цій галузі). Від 36 до 50% опитуваних відмовилися оцінити тим чи іншим чином запропоновані варіанти наслідків - як позитивних, так і негативних (минулого року рівень тих, хто не вважав себе компетентним, коливався у межах 49-62%). Відсоток тих, хто однозначно негативно оцінив зараз такі наслідки - "вступати до НАТО не треба", та їхніх опонентів абсолютно рівний - по 32. Це суперечить перевазі тих, хто вважає, що внаслідок такого кроку "Україна повною мірою стала б європейською країною та набула дійових гарантій міжнародної безпеки" - 34% прихильників проти 24% опонентів. Приблизно така ж перевага у тих, хто заявив, що безпека і стабільність у Європі від такого кроку виграють - 34% проти 21%. Особливо відчутні позитивні наслідки, вважають респонденти, були б для розвитку науково-технічного, інтелектуального потенціалу України (35% проти 18%) та її ВПК (39% проти 16%). Сприяло б, на думку 26% респондентів, таке рішення й демократи зації українського суспільства (24% - проти). Побоюються витрат, пов'язаних з можливим вступом до НАТО, - 34%, ні - 19%.

Зміцнення міжнародного становища України в період між двома опитуваннями, якому сприяли й деякі з вищезазначених подій у стосунках Україна-НАТО, відчувається населенням. Так, минулого року тільки 36% респондентів беззастережно вважали, що у наступні п'ять років немає загрози нападу на Україну з боку іноземної держави. Зараз кількість таких оптимістів збільшилася до 53%. На тлі такого рівня впевненості у наявному рівні безпеки, звичайно, гальмується розповсюдження проблокових, включаючи пронатівські, приєднальних настроїв.

Цікавими в цьому контексті уявляються оцінки довіри до НАТО як потенційного захисника України від нападу ззовні. Так, 34% населення вважають, що НАТО захистив би Україну, якщо вона була б членом Альянсу (30% у 1997 р.), а 13% (12% у 1997 р.) розрахову ють на такий захист у будь-якому випадку (навіть якщо Україна збереже сучасний статус). Не в змозі оцінити поведінку НАТО у кризовій ситуації навколо України 34% опитуваних (39% у 1997 р.). Отже, тут, вочевидь, існує резерв роз'яснення ролі Альянсу як ефективної миротворчої організації.

Відчутне падіння протягом останнього року загального рейтингу Президента України, який уособлює в очах респондентів головну пронатівську політичну силу (у квітні 1998 року 35% назвали його серед найбільш стійких прибічників приєднання України до НАТО, наступний за ним - Рух - набрав тільки 22%), не привело до зростання негативізму у ставленні до Альянсу. Відзначається більш однозначна оцінка кінцевої мети політики Л. Кучми - вступити врешті-решт до НАТО (1998 р. - 51%, у 1997 р. - 40%). Кількість тих, хто беззаперечно позитивно оцінює курс на розширення співробітництва з НАТО як такий, що відповідає національним інтересам України, зміцнює її безпеку, не змінилася і залишається на рівні 36% населення. Дещо зросли побоювання, що наслідком реалізації такого курсу стане "буферний статус" України між НАТО та військово-політич ним союзом країн СНД (з 26 до 36% респондентів). Але це зростання не можна вважати надто значним на тлі інших показників. Хоча воно відображає реальну загрозу сповзання України в "сіру зону" або "зону байдужості" у міжнародних відносинах.

Водночас 51% учасників опитування 1998 р. вважають, що курс адміністрації Кучми на розширення співробітництва України з НАТО підриває стабільність відносин з Росією (40% у 1997 р.). Те, що тільки половина населення розглядає відносини Україна - НАТО, Україна - Росія як "гру з нульовою сумою" (тобто кожний здобуток у стосунках з НАТО є втратою у відносинах з РФ), слід визнати дуже високим позитивним показником. Звичайно, з цього не можна робити висновку, що ті, хто не визначилися в оцінці цього питання - 34% (50% у 1997 р.) - є прибічниками "кооперативної безпеки" або розглядають стосунки Україна - НАТО та РФ - НАТО як паралельні процеси. Втім 15% респондентів, які вважають, що зближення з НАТО не загрожує відносинам з Росією (10% у 1997 р.), можна розцінюва ти як потенціал розповсюдження саме такого підходу.

Розбіжності між