у червні та вересні така "вимушеність" збільшувалася, коливаючись між "високою" та "середньою" (але ближче до "середньої"), проте зменшилась у грудні, коливаючись уже між "середньою" та "низькою" (ближче до "середньої"). Очевидно, кінцеві оцінки зовнішньополітичного середовища про зменшення ступеня залежності політики України від позиції інших держав та угруповань були зумовлені певними об'єктивними обставинами, які склалися внаслідок підписання двосторонніх політичних договорів з Росією та Румунією, Хартії про особливе (distinctive) партнерство з НАТО, важливих документів з країнами Центральної Європи. З суто формальної, об'єктивістської точки зору, в другій половині 1997 р. зовнішня політика України набула такого ступеня самодостатності (в значенні автономності від зовнішніх чинників), якого вона не мала з часу проголошення незалежності в 1991 р. Ця автономність була зумовлена майже одночасним урегулюванням найбільш гострих, спірних питань у відносинах з Росією та Румунією (що моментально привело до послаблення дії реальних чи позірних, уявних чинників зовнішньої загрози) - з одного боку, та встановленням певного рівня інституціональних зв'язків з НАТО як найважливішою оборонною та військово-політичною установою розвинених держав Заходу, - з другого боку.
Враховуючи вже стійку українську традицію зовнішньополітично го балансування на міжнародній арені, можна впевнено прогнозува ти, що в зовнішній політиці посиляться елементи демонстративної, показної рівновіддаленості поряд з більшою регіоналізацією практичних інтересів і завдань дипломатії. Це балансування набуватиме ознак певного функціонального розподілу інтересів і галузей співробітництва з домінуванням економічних аспектів у відносинах з Росією та іншими пострадянськими країнами та військово-політичних сюжетів у взаєминах з державами Заходу.
Проте існує ряд об'єктивних чинників, які можуть спричиняти істотне посилення зовнішньої залежності України від зарубіжних партнерів. До них належать у першу чергу економічні та фінансові обставини, а також деякі інші суб'єктивні чинники. У відносинах з Росією така залежність може набути рис "конверсії" зовнішніх боргів у вигляді передачі пакетів акцій деяких найбільш економічно привабливих підприємств. У відносинах із Заходом (США, країнами ЄС) бюджетний дефіцит та нестабільність української фінансової системи спричинятимуть посилення залежності від одержання зовнішніх запозичень та інвестицій. Причому цей процес має різноплановий характер. Небажання західних інвесторів вкладати кошти в українську економіку призводить у свою чергу до поступового зниження цін на українські інвестиційні об'єкти. Умовно кажучи, зниження ціни до певного рівня водночас із посиленням фінансової залежності уряду від міжнародних фінансових інституцій може в якийсь момент сягнути межі, за якою вигідність інвестиційних умов переважить вплив факторів економічного ризику.
Водночас у грудні 1997 р. дещо збільшилась оцінка експертами міри, якою "Україна сьогодні має покладатися на союзників у реалізації зовнішньополітичних цілей". Наприкінці року оцінка цього чинника, яка до того часу майже не змінювалася, стала наближатися до "середньої".
За характеристиками процесів інтеграції протягом 1997 року відбувалися певні взаємозалежні зрушення, особливо у східному та західному напрямках. У міру того, як процес інтеграції з Росією та СНД до останнього часу ставав значно інтенсивнішим, процес інтеграції з НАТО, ЄС та ін., навпаки, уповільнювався. В грудні, за експертною оцінкою, ситуація докорінно змінилася - процес інтеграції у східному напрямку сильно послабився, а в західному - набув інтенсивності, близької до початкової (у березні), стан якого відтепер наближається до "середнього". В цілому процес інтеграції з НАТО, ЄС та ін. проходить набагато інтенсивніше, ніж процес інтеграції з Росією, СНД, стан якого тяжіє до "повільного".
Окрім того, за експертними оцінками, від березня постійно відбувається деяке посилення інтеграції України до регіону Чорного моря та до регіону Центральної Європи. За оцінками, процес інтеграції за цими напрямками не такий інтенсивний, як у західному, але й не такий повільний, як у східному напрямках. У середньому стан цього процесу коливається поміж "середнім" та "повільним".
Виокремлюються певні групи української політичної еліти, які є прихильниками інтеграції в тому чи тому напрямках. Так, "проросійськи налаштовані політики" (їх зазначають 70-88% експертів, у червні - 67%) та "ліві у Верховній Раді" (51-61%, у червні - 70%) продовжують протягом руку залишатися безперечними лідерами серед тих, хто, на думку експертів, прагне до інтеграції з Росією, аж до злиття в єдину державу. Інші, менш значні, групи складають "промисловці з україно-російських груп" (31-37%, лише у вересні - 54%), а також "соціально знедолені верстви населення" (34-39%, лише у червні - 22%). Вага перших значно зросла у вересні та знову впала у грудні. До прихильників зазначеного напрямку експерти також відносять групи "лідерів підприємств ВПК, орієнтованих на коопераційні зв'язки з Росією" (24-36%), "регіональ них лідерів Сходу та Півдня" (31-35%; у грудні - 19%), "офіцерів ЗС" (2-10%). Інші групи не є значними (2-7%).
Серед головних прихильників іншого напрямку інтеграції - з Заходом, аж до вступу до НАТО, експерти передусім виокремлюють "правих у ВР". Починаючи з березня цю групу зазначали 82-87% експертів, тільки в грудні - 68,3%, що ніяк не вплинуло на її першу позицію. Другою зацікавленою групою експерти називають "лідерів фінансово-банківського бізнесу". Їх у березні відзначило 66,7% експертів, але в червні вже вдвоє менше - 33,3%. Незважаючи на це, ця група так само залишається другою протягом року, у вересні - 47,5%, у грудні - 56,1% експертів. Інші, менш значні, групи, на думку експертів, складають "центристи у ВР" (відзначають від 30% до 40,5% експертів - постійна 3-я позиція) та "бізнесмени середнього рівня" (відзначають від 26% до 35% експертів - постійна 4-та позиція). Серед прихильників інтеграції з Заходом, аж до вступу до