На покращання цих показників можна сподіватися за умови раціонального структурування новообраної Верховної Ради та більш професійної роботи її Комітету у закордонних справах. (Нагадаємо, що згідно з Конституцією саме ВР є верховним державним органом у сфері зовнішньої політики). Позитивного імпульсу має надати й нове керівництво МЗС України. У будь-якому разі за об'єктивними показниками заміна міністра закордонних справ була справді не тільки бажана, а й необхідна.

За експертними оцінками, постійно відбувається процес інтеграції України у східному або ж західному напрямках, при цьому за мірою уповільнення інтеграції в одному вона посилюється в іншому спрямуванні. Так, у грудні 1997 р. процес інтеграції з Росією, СНД, який до того часу набував інтенсивності, сильно уповільнився (поміж "повільним" та "нульовим"), а з НАТО, ЄС та ін., навпаки, посилився (близько до "середнього"). Але цим коливанням був притаманний тимчасовий характер, тому що в березні 1998 року експерти знову відзначили суттєве посилення інтеграційних процесів у східному напрямку (поміж "середнім" та "повільним") і послаблення у західному (ближче до "повільного"). До того ж деяке посилення інтеграції України до регіону Чорного моря та до регіону Центральної Європи, яке відбувалося впродовж минулого року, змінилося уповільненням (тепер стан інтеграції оцінюється ближче до "повільного", особливо стосовно регіону Центральної Європи). Таким чином, оцінка стану процесів інтеграції у зазначених напрямках загалом тепер коливається поміж "середнім" та "повільним", наближаючись більше до "повільного".

Сучасна криза СНД, неспроможність цієї організації набути ефективності та дієвості, на погляд експертів, "не впливає на міжнародне становище України" (58% експертів), або навіть впливає на нього "скоріше позитивно, ніж негативно" (32%). Така оцінка однозначно вказує на перспективні (бажані) напрямки інтеграційних зусиль країни.

Серед української політичної еліти виокремлюються певні групи, які передусім прагнуть інтеграції або в західному, або в східному напрямках. Серед прихильників інтеграції з Росією, аж до злиття в єдину державу, експерти в основному постійно відзначають "проросійськи налаштованих політиків" (79,5% у березні 1998 р., загалом 67-88%) та "лівих у Верховній Раді" (69,2% у березні, загалом 51-79%). Менш зацікавленими групами є "регіональні лідери Сходу та Півдня" (35,9% у березні, загалом 31-35%, тільки в грудні 19%), "промисловці з україно-російських груп" (25% у березні, загалом 31-53%), "лідери підприємств ВПК, орієнтовані на коопераційні зв'язки з Росією" (25,6% у березні, загалом 25-36%), "соціально знедолені верстви населення" (23,1% у березні, загалом 22-39%), "офіцери ЗС" (2,6% у березні, загалом 2-10%) та інші групи (2,6% у березні, загалом 2-7%). Головним прихильником інтеграції з Заходом аж до вступу в НАТО експерти безперечно називають "правих у ВР" (81,6% у березні, загалом 68-88%). Оцінка ж щодо зацікавленості "лідерів фінансово-бан ківського бізнесу" постійно зазнає значних коливань - від 28% до 66,7% експертів і не має однозначності. Так, у грудні 1997 р. цю групу відзначило 56,1%, а в березні 1998 р. - 28,9% експертів. Експерти також відзначають певну прихильність до інтеграції із Заходом таких груп як "центристи у ВР" - 26,3% у березні (загалом 30-40%), "бізнесменів середнього рівня" - 21,1% у березні (загалом 26-35%), "верхівки МО, генералітету" - 18,4% у березні (загалом 16-28%), "виробників зброї та спецтехніки" - 13,2% у березні (загалом 2-15%), "лідерів підприємств ВПК" - 7,9% у березні (загалом 4-17%). Зовсім не були згадані групи "офіцерів ЗС" та "керівників військових навчальних закладів", хоча раніше вони привертали до себе деяку увагу (2-7%).

Експертна оцінка внутрішніх чинників формування політики в сфері національної безпеки

Протягом 1997 року експерти дещо вище оцінювали рівень довіри та впливу лідерів еліт на керівників державних структур, які відповідають за зовнішню політику України та за її оборонну політику. У грудні загальний рівень довіри лідерів еліт до керівників зазначених структур коливається рівно поміж "середнім" та "низьким", тоді як у березні більше наближався до "низького". Загалом рівень довіри оцінюється нижче, ніж рівень впливу. Рівень впливу лідерів еліт на структури, що відповідають за зовнішню політику, за оцінками експертів від початку (від березня) був дещо вищим, ніж на структури, що відповідають за оборонну політику України. Але незважаючи на те, що з березня оціночні показники по обох цих напрямах поліпшилися, з певними коливаннями у вересні, в грудні ця різниця залишилася. За підсумковими даними загальний рівень впливу лідерів еліт на керівників державних структур, які відповідають за зовнішню політику України та її оборонну політику, можна оцінити як близький до "середнього", а у випадку із зовнішньополітичними структурами - як такий, що дорівнює "середньому", тоді як у березні він був ближчим до "низького".

Також дещо зростав від березня, але не суттєво, рівень підтримки військовими політики керівництва держави. Втім, і в грудні він розцінювався як проміжний між "середнім і низьким" (у березні він був переважно "низьким").

Можна зробити припущення, що оціночні результати, пов'язані зі станом Збройних Сил і рівнем довіри до урядовців, відповідальних за військову сферу і військову політику, мають нетривкий і дещо суб'єктивний характер. Це пояснюється як складними проблемами Збройних Сил у цілому, так і непевністю перспектив реформування армії. Так, за 1991-97 рр. Збройні Сили України було скорочено на 400 000 осіб, у тому числі кадрових військових - на 70 тисяч осіб. Це скорочення