Водночас складне становище армії пояснюється й тим, що впродовж останніх років Збройні Сили не отримували достатнього фінансування. В законі "Про державний бюджет України на 1998 рік" асигнування на національну оборону вперше за останні роки зросли більше, ніж на 200 млн гривень - до межі в 1 678 269 000 гривень. У 1998 р. вони становили 6,855% бюджетних видатків.

Стосовно відмінностей між регіонами (ставлення регіональних еліт до політики керівництва держави, рівень розбіжностей у становищі різних регіонів країни та особливості їхнього загального ставлення до урядового політичного курсу) відповіді експертів були досить неоднозначні, однак переважала думка, що ці аспекти "залишаються без змін" - у червні та грудні таку думку поділяли 36,6%. Натомість 29-24% опитаних вважали, що регіональні відмінності "нівелюються", і 27-19% - що вони "поглиблюються". У березні та вересні 45% та 56% опитаних вважали, що регіональні розбіжності залишаються без змін, 19-14% - що ці відмінності "нівелюються", і 29-19% - що вони "поглиблюються".

У березні 1998 року за оцінкою експертів спостерігалося тотальне зниження рівнів довіри та впливу найбільш впливових лідерів еліт щодо керівників державних структур, що відповідають за зовнішню політику та за оборонну політику України. І якщо в грудні ці показники, що свого часу підвищилися, були близькі або дорівнювали "середньому" рівню, то зараз вони близькі або дорівнюють "низькому" рівню.

У грудні 1997 р. дещо підвищилася, але не суттєво, і трималася на тому ж рівні "підтримка військовими політики керівництва держави", що коливається поміж "середнім" і "низьким". Прогрес України у сфері просування на ринки зброї привів до зростання шансів подолання сучасної стагнації ВПК України. У березні 1998 року 39% експертів вважали передумови для цього "посередніми" (26% у грудні 1997 р.), 44% - низькими (47%), 14% - нульовими (21%).

Передвиборча невизначеність, гра політичних сил вплинули на зростання оптимізму експертів щодо перспектив встановлення в країні ефективної системи цивільного контролю за діяльністю Збройних Сил, такі перспективи вважають "посередніми" 35% (21% у грудні 1997 р.), "низькими" - 49% (67% у грудні 1997 р.).

Стосовно відмінностей між регіонами у ставленні до зовнішньої політики, то у березні 1998 р. збільшилася кількість експертів, які вважають, що вони поглиблюються - 33,3% (у грудні - 19,5%), і зменшилася вага тих, хто вважає, що відмінності між регіонами нівелюються - 17,9% (у грудні - 24.4%). Майже так само як і раніше, 38,5% експертів (у грудні - 36,6%) вважають, що відмінності між регіонами залишаються без змін.

Показники впливу та довіри лідерів еліт як до керівників, які відповідають за зовнішню політику, так і до керівників, що відповідають за оборонну політику України, як вже зазначалося, значно знизилися в березні цього року. Оцінки в цілому майже дорівнювали "низьким". При цьому оцінки впливу були дещо вищими, ніж оцінки довіри (?!).

У червні 1998р. рівень впливу та довіри лідерів еліт дещо зріс за всіма показниками, втім не сягнув навіть середньої відмітки. Експерти аналогічно оцінюють поміж "середнім" та "низьким" рівень впливу як на керівників державних структур, які відповідають за оборонну політику, так і на тих, які відповідають за зовнішню політику України. Між собою різняться оцінки довіри. Рівень довіри лідерів еліт до керівників державних структур, що відповідають за зовнішню політику України, вищий, ніж рівень впливу, і наближається більше до "середнього". Він також вищий, ніж рівень довіри лідерів еліт до керівників державних структур, що відповідають за оборонну політику України. Останній за оцінкою наближається до "низького" й нижче, ніж рівень впливу.

Відмінності між регіонами у ставленні до зовнішньої політики України, на думку 50% експертів, влітку 1998 р. "залишаються без змін" (у березні - 38,5%); тільки 12,5% вважають, що вони "поглиблюються" (майже втроє менше, ніж у березні - 33,3%) та 27,5% - що вони "нівелюються" (в березні - 17,9%). 10%, як і раніше, не визначилися. Припускаємо, що основою для висновку про масштабніше поглиблення відмінностей з цих питань була на той час (навесні) передвиборча кампанія, коли повсюди відбувалися дебати з питань, чого саме хочуть у регіонах від геополітичної орієнтації країни. Після виборів пішли у небуття зазначені розбіжності.

За оцінками експертів, ситуація стосовно зовнішньої безпеки України у червні 1998р. порівняно з березнем 1998 р., коли рівень стурбованості експертів досяг значного рівня, стала спокійнішою: лише 15% експертів вважають, що існує загроза територіальній цілісності України (в березні - 40,5%). Натомість 50% експертів продовжували відчувати напругу й очікували "виникнення загрози у будь-який момент" (у березні - 29,7%). Таким чином, занепокоєння щодо зовнішньої безпеки України не минуло, а стало певною мірою прихованим. Про те, що наявної загрози немає, і є всі передумови запобігти її виникненню, зазначило лише 15% експертів (у березні - 24,3%). Думки про те, що "виникнення загрози слід чекати через 1-2 роки" або "через 3-5 років", дотримуються відповідно 7,5% та 12,5%, а кожне з таких тверджень не набирає більше ніж по 2-7% експертів.

Влітку 1998 р. більшість експертів оцінюють стан міжнародної безпеки України як "незмінний" - 65,9%. У березні таку думку поділяли 43,6% експертів. Тоді ж вагомим було твердження про те, що стан міжнародної безпеки України "погіршується", про це зазначило 41,0% експертів. Зараз кількість таких зменшилася більше ніж удвічі - 17,1% експертів. Тих, хто вважає, що він "покращується" - лише