9,8% (у березні - 12,8%). Експертна оцінка свідчить також про відсутність останнім часом будь-яких значних зрушень у стані міжнародної безпеки і в Європі - 68,3%. Тільки 9,8% експертів вважають, що він "покращується" (в березні вдвоє більше - 20,5%), а 19,5% експертів - що він "погіршується" (в березні - 25,6%).
При цьому експерти вважають, що рівень міжнародних гарантій безпеки України від початку року продовжує знижуватися й оцінюють його близько до "низького", хоча до того оцінки впевнено зростали і майже досягли "середнього" рівня. Визначальними у забезпеченні міжнародної безпеки України, як і раніше, на їхню думку, залишаються економічні фактори (61%), а вже потім - політичні (43,9%) та інші (не більше 10%). Так само за своєю вагою економічні фактори (78%) переважають усі інші (які разом становлять близько 17%) у забезпеченні обороноздатності України. Відповідно й боєздатність Збройних Сил продовжує погіршуватися, вважають переважна більшість експертів (70%, у березні - 79,5%). У червні порівняно з березнем дещо змінилася у бік підвищення "міра, якою Україна може покладатись у забезпеченні національної безпеки на власні Збройні Сили", але оцінка так само коливається поміж "середньою" та "низькою", тепер ближче до "середньої" (у березні оцінка значно впала, наближаючись до "низької").
В цілому зовнішньополітичний курс України у червні 1998 р. експерти вважають більш стабільним, виваженим і передбачуваним порівняно з березнем. На початку року показники за цими характеристиками помітно знизилися, та майже рівною мірою наблизилися до "низької" оцінки. Влітку 1998 р. оцінки суттєво підтягнулися до "середніх". Є підстави вважати, що на стан цих показників позитивно вплинули енергійні кроки нового керівництва МЗС України та можливо навіть більшою мірою, - очікування, пов'язані з подальшою його діяльністю.
За експертними оцінками, східний та західний інтеграційні процеси знову рушили у зворотних напрямках порівняно з відповідними векторами у березні. Це ставить під сумнів саме стабільність і виваженість зовнішньополітичного курсу України, оскільки важко визначити якусь певну тенденцію. Відбуваються коливання інтеграційних векторів (отже, і геополітичних орієнтацій країни), яким притаманний нетривалий характер (коротка амплітуда). Посилення процесу інтеграції України у східному напрямку - з Росією, СНД, що відзначалося у січні-березні 1998 р., змінилося на значне послаблення цього процесу у квітні-червні. Підкреслимо, якщо в березні оцінка стану цього процесу суттєво наблизилася до "середньої", то тепер вона наближається до "нульової". Натомість дещо посилився процес інтеграції у західному напрямку - з НАТО, ЄС та ін. Показник цього процесу знизився як ніколи за часи моніторингу (з початку 1997 р.) у березні 1998 р., і зараз все ще оцінюється експертами як "повільний". Найбільші позитивні зміни, порівняно з іншими напрямками, відбуваються влітку 1998 р. у процесі інтеграції України до регіону Чорного моря (ЧЕС), оцінка стану якого від початку минулого року постійно зростає, коливаючись поміж "середньою" та "повільною". Натомість, від початку цього року почала зменшуватись інтенсивність процесу інтеграції України до регіону Центральної Європи. Стан зазначеного процесу оцінюється більшістю експертів як "повільний". Можна констатувати, що експерти мають рацію - з їхніх оцінок вимальовується картина деякого вакууму навколо України. Наголосимо, що її інтеграційний (у будь-якому напрямку) потенціал аж ніяк не визначається зусиллями української дипломатії, а є прямим наслідком становища всередині країни - політичного, економічного, соціального.
Серед української політичної еліти вирізняються певні групи, які є прихильниками інтеграції України у західному або східному напрямках.
Найбільше зацікавленими в інтеграції з Росією, аж до злиття в єдину державу, експерти вважають влітку 1998 р. "проросійськи налаштованих політиків" - 70,7% (загалом за останні півтора року 67-88%) та "лівих у Верховній Раді" - 61,0% (загалом 51-79%). Далі серед прихильників інтеграції у східному напрямку експерти відзначають "регіональних лідерів Сходу та Півдня" (загалом 31-36%), "промисловців з україно-російських груп" (їх частка коливається від 25% до 53%, але вони тримаються на 3-4-х позиціях) та "соціально знедолені верстви населення" (загалом 22-39%) - по 9% експертів. Менш значною групою вважаються "лідери підприємств ВПК, орієнтовані на коопераційні зв'язки з Росією" - 24,4% (загалом 25-36%). Майже не зацікавленою є група "офіцерів ЗС" - 2,4% (загалом 2-10%). Інші групи (у попередніх опитуваннях 2-7%) не згадуються.
Головним прихильником інтеграції з Заходом аж до вступу до НАТО експерти безперечно продовжують називати "правих у ВР" - 87,8% (загалом за останні півтора року 68-88%). Далі експерти постійно відзначають групу "лідерів фінансово-банківського бізнесу" - 48,8%, хоча оцінка їхньої зацікавленості є досить неоднозначною (коливається від 28% до 66,7%). Певною мірою зацікавленими в інтеграції з Заходом експерти вважають групи "бізнесменів середнього рівня" - 41,3% (загалом 21-35%), та "центристів у ВР" - 39,0% (загалом 30-40%). Окрім зазначених груп, експерти також називають "верхівку МО, генералітет" - 17,1% (загалом 16-28%), "виробників зброї та спецтехніки" - 14,6% (загалом 2-15%) та "лідерів підприємств ВПК" - 4,9% (загалом 4-17%). Зовсім не згадуються групи "офіцерів ЗС" та "керівників військових навчальних закладів", хоча раніше вони привертали до себе деяку увагу (2-7%).
Експерти досить скептично ставляться до потенціалу нової Верховної Ради - 14го скликання при вирішенні питань зовнішньої та оборонної політики (зазначимо, що на момент проведення досліджен ня у червні 1998 р. експертам ще не було відомо, що обидва профільні комітети очолять представники Комуністичної партії - комітет у закордонних справах та зв'язках з СНД все той же Борис Олійник, а комітет з питань Національної безпеки та оборони - Георгій Крючков). Потенціал успішності