Отже, духовний світ людини — її найдорожче надбання. Філософія І.Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу. "Дух, що тіло рве до бою", дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність — це дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний. В одному з найкращих філософських віршів ("Веснянки"), звертаючись до матері природи, поет звинувачує її в тому, що вона найдосконаліше своє творіння — людську душу — кидає "свиням під ноги". Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі "крила духовності", втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові.

Соціологічні ідеї Франка — це також заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому ж, його погляди — це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст. витоки, якої йдуть від Г.Сковороди і Т.Шевченка.

Використана література:

Лисенко О. Я. Соціологічні погляди І. Франка. — К., 1953;

Возняк М. С. Нариси про світогляд І. Франка. — Львів, 1955;

Брагінець А. С. Філософські і суспільно-політичні погляди І. Франка. — Львів, 1985;

Климась М. А. Світогляд І.Франка. — К., 1989;