Соціологія моралі: деякі підсумки столітньої історії розвитку

У відомому соціологічному словнику за редакцією академіка Г. Осіпова в статті, присвяченій соціології моралі, зазначається, що, на відміну від іншіх галузей соціології, ситуація в сфері соціології моралі є, мабуть, найневизначенішою: дискусійними та внаслідок цього невирішеними є важливі методологічні питання щодо її предмету, міждисциплінарних зв’язків, відсутнє чітке уявлення про методи тощо. Одну з основних причин такої ситуації автор вбачає в специфіці самої моралі, в її “розчиненості” практично в усіх сферах людського життя [3, с.728-729].

Погоджуючись в цілому з такою оцінкою, зазначимо, що питання про специфіку моралі як способу пізнання світу та регулятора соціального життя потребує самостійного аналізу, в тому числі й у зв’язку з проблемою предмету соціології моралі. Спробуємо знайти причини сьогоднішнього стану цієї галузі соціоло-гічної системи знань в її минулому, спираючись на деякі факти з історії розвитку соціології моралі в країнах Заходу та в царині вічизняного суспільствознавства.

Як відомо, соціологічний підхід до вивчення моралі виник ще в ХІХ столітті. Його поява була достатньо тісно пов’язана із формуванням впливових соціологічних шкіл – французської (О.Конт, Л.Леві-Брюль, Е.Дюркгейм), німецької (М.Вебер, Г.Зіммель), англійської (Дж.Мілль, Г.Спенсер) та американської (Дж. Д’юї, Е.Росс). Їх представники, практично всі без винятку, тією чи іншою мірою торкалися проб-лем моралі в соціальному контексті, окреслювали коло соціологічних проблем вивчення моралі, деякі намагалися розробити та вдосконалити соціологічні методи дослідження моралі. Поділяючи позиції позитивістів, вони зовсім не випадково почали з критики традиційної теоретичної етики, наполягаючи на неможливості науково обгрунтувати етику, спираючись на теоретичні побудови та міркування.

В межах позитивістської соціології вимальовувалося нове розуміння етики як описової, емпіричної науки, завдання якої повинне полягати в тому, щоб встановлю-вати, які моральні погляди домінували та домінують в певному середовищі, які причини того, що вони були та є саме такими. Для рішення цього завдання потріб-но було залучити матеріали етології (Е.Росс), етнографії, археології та історії культури (Л.Леві-Брюль).

Найбільш чітко тенденція соціологізації етики знайшла відображення в роботах Е.Дюркгейма, який власне й запропонував сам термін “соціологія моралі”, проголосив необхідність соціологічного обгрунтування моралі, використання методів соціологічного дослідження та намагався створити новий образ етики – емпірич-ної науки, що буде вивчати моральне життя суспільства в його фактологічності.

При цьому соціологія моралі розумілася не як один з розділів соціології чи етики. Із самого початку задум “реформаторів” полягав в тому, щоб замінити традиційну етику як філософську науку новим, емпіричним, соціологічним її різновидом – соціологією моралі. Але спланована “революція” не відбулася. По-перше, тому, що зведення науки до емпіричних досліджень ніколи не дозволяло піднятися вище фактологічного рівня й стати дійсно наукою. По-друге, лише в середині 30-х років була усвідомлена неправомірність спроб замінити етику соціологією моралі та звести всю етичну проблематику до соціологічної. І нарешті, з самого початку розвитку соціології моралі її супроводжували труднощі, що були пов’язані зі вказаною специфікою моралі, в той час як галузеві соціологічні теорії, які були зорієнтовані на вивчення інституціоналізованих форм суспільного життя (права, релігії,економіки тощо), розвивалися швидкими темпами.

В подальшому західна соціологія моралі існувала переважно як емпірична наука, виключенням можна вважати спроби деяких відомих вчених проаналізувати особливості функціонування моралі в окремих сферах суспільного життя, наприклад, науці (Р.Мертон, Д.Барбер), політиці (С.Ліпсет), в сфері виробничої діяльності (Е.Мейо) та деяких інших.

Серед теоретичних робіт, висновки яких представляють певний інтерес для соціології моралі, найчастіше згадується загально відома теорія когнітивно-еволюційного морального виховання Л. Кольберга та так звана “концепція жіночої моральності” його учениці К. Гілліган, яка описала особливості формування морального світу жінок та чоловіків.

Цікаві роботи, що відрізнялися значною конкретно-соціологічною спрямованістю, були надруковані у 60-70-ті роки американськими та британськими дослідниками, які розглядали широке коло загальних моральних проблем тогочасного західного суспільства. Серед них треба згадати дослідження американського соціолога та публіциста Ч.Рейча щодо типів ціннісних орієнтацій, які домінували в американському суспільстві, два масштабних дослідження, пов’язаних з ім’ям англійського соціолога Д. Райта, які було присвячено змінам в моральній свідомості британської молоді.

“Сексуальна революція” 70-х років на Заході викликала до життя потребу в дослідженнях щодо аналізу сексуальної поведінки молоді та стану сімейно-шлюбних відносин. Серед найбільш відомих в цьому напрямку можна згадати роботи американського соціолога Д.Янкеловича та англійського В.Паккарда. Результати дослідження останнього були описані в книзі з красномовною назвою – “Сексуальне бездоріжжя”.

Серед причин, що на думку автора цього дослідження, призвели до кризового стану статевої моралі, він називає емансипацією, яка призвела до падіння авторите-ту жінки-матери та домогосподарки; процеси урбанізації, що суттєво послаблювали контроль за поведінкою підростаючого покоління; продління періоду молодості та зростання вікового бар’єру для вступу до шлюбу; досягнення медицини в галузі протизаплідних засобів та деякі інші обставини, що склалися саме в цей період.

Дослідження В. Паккарда було цікавим й з методичного боку: його емпіричну базу склали 400 інтерв’ю з американськими експертами; переписка з фахівцями з 14 країн світу; статистичний матеріал про стан сімейно-шлюбних відносин в 10 країнах; аналіз дискусій та бесід, проведених у 130 університетських містечках, дослідження комун хіпі; анкетне опитування молоді [1].

Дещо пізніше з’явилася об’єктивна потреба у вивченні проблем дитячого та жіночого алкоголізму та наркоманії. У 80-х роках до кола найбільш цікавих досліджень увійшли роботи з так званої ”допомагаючої поведінки” (helping behavior). Мова йшла про проблеми та особливості роботи волонтерів, що доглядали інвалідів, смертельно хворих, одиноких,