характеризуються трав’яним покривом, в якому домінують вівсяниця лугова і червона, тонконіг, конюшина.
Великі площі зайняті культурною рослинністю – сільськогосподарськими землями та після лісовими луками, що в значній мірі розорані.
До Червоної книги України занесені такі рослини, що зустрічаються в нашій місцевості і потребують повсюдної охорони: тис ягідний, підсніжник звичайний, Шафран Палласа, первоцвіт дрібний, латаття біле, дзвіночки карпатські, пізньоцвіт осінній, Венерині черевички звичайні, а також яловець високий, сосна кедрова європейська, первоцвіт весняний, купальниця, горицвіт весняний, роман карпатський, відкасник, хвощ великий тощо.
Він відноситься до Лісостепової зоогеографічної провінції та Карпатського зоогеографічного округу України (табл. ).
Тваринний світ різноманітний. На території району зустрічаємо понад 50 видів ссавців, біля 150 видів птахів, 9 видів плазунів, 15 видів земноводних, понад 40 видів риб.
Передкарпаття має видовий склад тварин, перехідний між Поділлям і Карпатами. Цікавими є рідкісні для району види тварин, такі як: ящірка лучна, полоз лісовий, веретінниця, черепаха грецька і черепаха болотна (з плазунів), пугач, лебеді дикі, сови, сичі, чаплі, яструби, жовна чорна, лунь болотний, сойка, одуд, кібчик, сокіл (з птахів), кажани, зубри, кутора мала, сліпаки, вовчки, лосі, борсуки, видри (ссавці), дуже рідко зустрічаються земноводні – тритон гірський та саламандра, які занесені до Червоної книги України; дуже рідкісні і потребують охорони деякі види риб, особливо лосось дунайський і вугор річковий.
В лісах району зустрічаються борсук, ласка, заєць, дикий кабан, козуля, білка і ін. Сільськогосподарські землі значно бідніші: кріт, лисиця, заєць-русак, миші, ящірка, вуж, жаби. Багато птахів: польовий горобець, ворони, синиці, сороки, дятли, одуд, пугач,шишкар ялиновий і інші типові осілі, а також багато перелітних і кочових: жайворонок польовий, зозуля звичайна, ластівка, лелека білий, соловейко, стриж, чапля сіра тощо.
В річках водяться щуки, коропові, в’юни, окуні, верховодка, головень (клень), лин, марена, окунь, а в гірських притоках Пруту зустрічаємо форель струмкову і райдужну. В ставках вирощують коропів (лускатого, дзеркального, голого) та акліматизованих білого ашура і товстолобика (Табл. )
З історії заселення району
Археологічні та історичні дослідження свідчать, що Прикарпаття було заселене ще в доісторичну епоху. Це підтверджують виявлені тут залишки стоянок давнього, середнього і нового кам’яного віку (палеоліту, мезоліту і неоліту). Найдавніші з них мають вік близько 100 тисяч років.
Населення в район Передкарпаття зайшло із південно-східного напрямку, рухаючись вверх за течією Дністра і Пруту. В кінці кам’яного віку на початку ІІІ тисячоліття до н.е. тут оформилася культура давніх землеробів, широко відома під назвою трипільської. Трипільські племена зайняли вигідні для землеробства рівнинні території. У передгір’ї основу господарської діяльності найдавніших племен складали мисливство і скотарство.
В кінці існування трипільської культури спостерігається перехід до перед скіфських, а пізніше слов’янських етнічних утворень, які поклали початок давньоукраїнській народності. Східонослов’янські племена, що жили в передгір’ях Карпат і прилеглих рівнинах, відомі під назвами дулібів і тиверців, а схили Карпат заселяли білі хорвати.
У IV-VIII століттях Прикарпаття було досить густо заселене, особливо у межиріччі Дністра і Пруту. В цей період починають зароджуватись перші державні утворення, масово будуються укріплені поселення. На теренах Прикарпаття до середини ІХ століття існувала така значна кількість міст, що цю територію у ряді скандинавських джерел називали Гардарікою, тобто країною міст. Але ці міста з часом зникли, або перетворилися у сільські поселення.
У кінці ІХ століття значна частина Прикарпаття мала настільки міцні зв’язки з Києвом, що сучасники вважали його складовою Київської Русі. Остаточно ж приєднані до цієї землі дулібів і карпатських хорватів були в 981 році в результаті походу князя Володимира Святославовича.
Отже, ці племена взяли участь у формуванні давньоукраїнської (давньоруської) народності. Мова князів і всього населення тодішньої Київської Русі, як довів у своїй праці М.Максимович, була українською і дуже мало відрізнялася від тієї, якою розмовляли селяни Київщини у ХІХ столітті.
2. Населення і трудові ресурси
За кількістю населення серед областей України Івано-Франківщина займає 16 місце. На Україні станом на 1.01.1996 року проживало 51334 тис. чол., з них в нашій області – 1467,1 тис. чол., що складає 2,86% населення України.
Населення Коломийського району (без м.Коломия) становить 103,6 тис. чол., у тому числі міського – 12,9 тисячі чоловік (на 1.01.1996 р.). Населення міста Коломия станом на 1.01.1996 р. становило 68,7 тис. чол.
Таблиця 5.
Середня густота населення, міське і сільське населення
на 1.01.1996 року |
Кількість населення (тис. чол.) | Частка міського населення (в %) | Кількість міського населення (тис. чол.) | Кількість сільського населення (тис. чол.) | Середня густота населення (чол./км2)
Україна | 51 334 | 67 | 3 4221 | 17 113 | 85,03
Івано-Франківська область | 1 467,4 | 43,8 | 642,1 | 825,0 | 105,5
Коломийський район (без м.Коломия) | 103,6 | 46,0 | 12,9 | 90,7 | 172,3
м.Коломия | 68,7 | 100 | 68,7 | -
Чисельність населення селищ міського типу Коломийського району станом на 1.01.1996 року становить:
смт. Отинія – 5,3 тис. чол., смт. Гвіздень – 2,1 тис. чол., смт. Печеніжин – 5,5 тис. чол.
Кількість населення найбільше залежить від природного приросту, але наклали свій відбиток епідемії, війни, міграції населення. На протязі Х-ХХ століть .... ????