дійти до будинку бідняка і палацу цезаря. Разом з тим, у характері стоїчного мудреця з”являється безпорадність, відчуття приреченості, своєї мізерності. Це вже не ранньостоїчний мудрець, який велично і твердо стоїть на ригористичних позиціях своєї філософії, це слабка і жалюгідна людина, яка усвідомила свою недосконалість і прагне очистити свою душу, звільнитися від тягаря мирських проблем, звернувшись “до самої себе”, заглибившись у свій внутрішній світ. Якщо у ранніх стоїків ми бачимо раціональний підхід до розгляду існування Бога, то в період Пізньої Стої потреба в особистому спілкуванні з божеством значно зростає. Незважаючи на це, стоїцизм не зміг встояти під тиском християнства, і для цього була важлива причина. Відомо, що стоїчна проповідь моралі апелювала лише до розуму. Можливо, проповідник був повний почуттів, але він боявся до них звернутись. Релігійне прозріння в житті людини, що стає для неї другим народженням, ніколи не вважалося стоїками якоюсь необхідністю. Самі стоїки відчували цей недолік у своєму вченні. Та й ми відчуваємо, що у стоїцизмі немає джерела релігійних переживань, немає братерської близькості, яка створюється саме єдністю цих переживань. Стоїцизму не вистачає почуттів, адже римляни були “людьми з заліза”, вони не визнавали ніякої екстатичності, сліз благоговіння. Для об”єднання людині необхідне щось більше. Саме християнство це зрозуміло і його швидке поширення пояснюється саме цим. Проте, римський стоїцизм можна справедливо розглядати як “підготовчу школу” християнства, а самих стоїків (Сенеку, Епіктета, Марка Аврелія) як “шукачів Бога”.
Отже, зі смертю Марка Аврелія помер і стоїцизм. Точніше, почалося його безсмертя. В тій чи іншій мірі, в тій чи іншій формі стоїцизм відрожувався в історії неодноразово. Стоїками були англійські пуритани, носії “духу капіталізму” і засновники Нової Англії.
Стоїцизм дуже важливий і сьогодні для тих людей, які живуть на своїй Бітьківщині і не бажають її залишати заради ситого і комфортного життя в чужих краях, а мислять, творять, працюють на рідній землі. Отже, “будь подобен скале: волны беспрестанно разбиваются о нее, она же стоит недвижимо, и вокруг нее стихают взволнованные воды” (Марк Аврелий, ІУ, 49).
Література.
Джерела:
1. | Сенека. Листи до Луцилія. К., 1996.
2. | Эпиктет. Беседы. Симф., 1997.
3. | Марк Аврелий. Наедине с собой. Киев-Черкассы, 1993.
Основна література:
4. | Аверинцев С. С. Плутарх и античная биография, М., 1974.
5. | Вил Дюрант. Цезарь и Христос. М., 1995.
6. | Зелинский Ф. Ф. Религия эллинизма. Томск, 1996.
7. | П. Левек. “Эллинистический мир”. М., 1989.
8. | Лосев А. Ф. История античной эстетики. М., 1979.
9. | Д. Реоме, Д. Антисерн. Западная философия от истоков до наших дней. Т I. С-Пб., 1994.
10. | Рассел Б. Історія західної філософії. К., 196.
11. | В. Татаркевич. Історія філософії. Т I. Львів, 1997.
12. | В. Татаркевич. Античная эстетика. М., 1997.
13. | Збірник. Человек и культура. А. Я. Гуревич. М., 1990.
14. | Збірник. Римские стоики. Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. М., 1998.
15. | История мировой культуры. Наследие Запада. Розділ “Культура античности”. Кнабе. Протопопова. М., 1998.
16. | Фаррар. Искатели Бога. С-Пб., 1998.
17. | Степанова А. С. Философия Древней Стои. М., 1995.
18. | Ж.З.Л. Сократ. Платон. Аристотель. Сенека. М., 1995.
19. | Философский словарь. М., 1986.
20. | Філософський словник. К., 1986.