Ми виходимо з того, що злочинність є певним підпростором. Він поєднує соціальні позиції, що належать злочинцям, а у розширеному тлумаченні злочинності – позиції й інших акторів. Але на початку зупинимося на так би мовити суто “злочинному просторі”. За аналогією із “світлою стороною” соціуму тут також є своя стратифікація, позиції й диспозиції, соціальні групи, “низ” і “верх” тощо. Простежуються, принаймні, дві чільні вісі диференціації (стосовно професійної злочинності): горизонтальна та вертикальна. Існує кілька десятків спеціальностей і спеціалізацій злочинного ґатунку [7, с.357-386]. Найбільш детально професійні розгалуження описує А.І.Гуров у монографії “Професійна злочинність: минуле й сучасне”. Він, до речі, підкреслює різні нюанси у ставленні злочинного світу до кримінальних спеціалізацій. На загал віддається перевага не брутальній силі, а технічно й інтелектуально найбільш складним “професіям”. Так, наприклад, серед кишенькових крадіїв, за спостереженнями російського вченого, “наибольшей популярностью и авторитетом пользуются воры, специализирующиеся на кражах с применением технических средств. На втором месте стоят “ширмачи” и “щипачи”. Третью составляют “рыболовы” и “крючечники”, четвертую – так называемая воровская чернь (“сумочники” и “верхушечники”…” [8, с.142].

Вертикальну вісь становлять позиції, які відповідають за старшинство, вони позначають ієрархію в злочинному світі. Злочинець протягом своєї кар’єри здатен умовно “просуватися вгору”, спираючись на авторитет у відповідних колах, або отримуючи “інституалізовані” позиції. Якщо на свободі ієрархія більше стосується угруповань, організованої злочинності, то у в’язниці вона є обов’язковим і суттєвим атрибутом тюремного соціуму. С.І.Курганов і А.І.Кравченко наводять п’ять рівнів тюремної ієрархії: 1) найбільше привілейовані позиції (“вор”, “пахан”, “рог зоны”); 2) інші привілейовані (“борзой”, “бугор”); 3) нейтральні (“мужики”); 4) непривілейовані (“шестерка”, “чушка”, “шнырь”; 5) тюремне дно (“опущенные”, “обиженные” [9, с.214-216]. Г.Ф.Хохряков подає процентні співвідношення основних груп: 1) привілейована група на загал становить від 5 до 15 відсотків; 2) “нейтрали” – 70-75 відсотків; 3) “знехтувані” – від 3 до 11 відсотків [10, с.77-83]. Наші власні дослідження в місцях позбавлення волі у межах українсько-американського проекту відтворюють подібну картину з деякими українськими лексичними нюансами. Так, вищу касту складають так звані “мурчики” (можуть висловлювати свою думку, керувати, робити зауваження іншим, тобто “мурчати”) на чолі із “смотрящим”; далі іде найбільша група – “мужики”; нижчу касту складають два прошарки. До першого належать “шныри”, “барыги”, “козлы”, “крысы”, до другого – “обиженные” (опущенные, отверженные) [11].

Із підпростіром “Злочинність” виникають певні методологічні ускладнення. Тюремний соціум досить добре вкладається у визначену схему. “Злочинець” є фактично юридичною, кримінально-правовою кваліфікацію, офіційною стигмою, що закріплюється за людиною після присуду на увесь термін відбування покарання. Але у звичайному житті усе набагато складніше. По-перше, далеко не усі злочинці є професійними, тобто такими, що ведуть відповідний спосіб життя і добувають собі гроші виключно протизаконним шляхом, значну масу злочинів скоюють випадкові злочинці, які не мають ніяких кримінальних атрибутів і відповідного минулого; по-друге, сьогодні практично немає окремих зон, ізольованих місцевостей, кварталів або населених пунктів, де б локалізувався злочинний соціум, розбійники й бандити не живуть більше у лісах і не переховуються в горах; по-третє, навіть ті, хто регулярно порушує закон, намагаються вести звичайний, подекуди непомітний спосіб життя, вони маскуються у суспільстві, докладають зусиль, щоб розчинитися у соціумі.

Злочинність взагалі не має свого постійного фокусу, вона подібна до набігу кочової орди, що довільно обирає собі ціль, визначає дату набігу і зникає, спустошивши оселі. Отже “злочинне поле” має віртуальні риси. Але одночасно злочинність реально існує у просторі та часі, і завжди прив’язана до чільних сфер життєдіяльності людей або, за термінологією Бурд’є, – до того чи іншого основного поля. Поле, з його капіталами, містить об’єкти і предмети злочинних посягань.

Економічне поле притягує злочинців тим, що тут можна включитися в обіг фінансових капіталів, перерозподіл прибутків, у той чи інший спосіб “відкусити шмат від пирога”. 90-ті рр. в Україні були позначені сплеском економічних злочинів: розкрадання, шахрайства, фальсифікації й обмани, несплачені кредити, несплата податків, нарешті, кривава боротьба на тлі приватизації. Фокус злочинності певним чином змістився у площину економічних стосунків.

Політичне поле є боротьбою