Соціальне поле містить першорядні людські цінності – життя, здоров’я, сім’ю, житло, майно тощо. Вони завжди були об’єктами посягання з боку злочинців. Вулична, побутова, загальнокримінальна злочинність точиться умовно у площині цього поля.

Нарешті, символічне поле охоплює взаємодії на тлі символічного капіталу, тобто об’єктами посягань можуть бути духовні цінності, визначення, статуси, національні та релігійні “святині”, честь та гідність людини, її суспільний авторитет.

Перелічені чотири основні суспільні поля перебувають під правовим захистом; в кожнім суспільстві в тій чи іншій формі здійснюється правовий моніторинг, що підтримує нормативні взаємодії. Правове поле, окрім чинного законодавства, включає експертів з права, тобто юристів, адвокатів, нотаріусів, а також правоохоронців, що мають повноваження захищати і відновлювати нормативні відносини із застосуванням насилля, системи покарання, спеціальних методів та процедур. Центральними акторами тут є поліцейський та суддя. Вони здійснюють функції реєстрації фактів з ознаками складів злочинів, попереднього слідства у кримінальних справах, публічного розгляду справ, винесення вироку, визначення покарання тощо. Інститути кримінальної поліції та кримінального суду в сучасних суспільствах є постійно діючими установами. Правове поле не є ситуативним, його присутність постійна і викликана перманентною загрозою злочинних посягань. Таким чином, у процесі розгортання злочинної діяльності та її наслідків окрім злочинців з’являються нові актори – жертви, свідки, поліцейські, прокурори, адвокати, що стають учасниками драми.

У підсумку виникає нова реальність, що набуває усіх ознак соціального поля, а саме: 1) специфічні соціальні позиції та ролі; 2) практики, взаємодії між акторами; 3) боротьба за поділ і перерозподіл капіталів. Це нове поле виникає на зламі трьох полів – (1) одного з чотирьох основних, (2) правового, (3) кримінального, – і з урахуванням цієї обставини його варто називати кримінально-правовим полем. Кримінально-правове поле можна розглядати як розширену модель злочинності, що охоплює не тільки злочинців та їх дії, але й акторів “протилежного боку”, дії персон, пов’язаних із злочинцями тими чи іншими стосунками.

Визначення конкретного кримінально-правового поля можна розглядати як самостійну методичну процедуру. Ми її відносимо до операції гносеологічного конструктивізму. Дослідник певним чином “задає” поле, виходячи з кількох обставин: 1) наявності об’єктивних факторів, що локалізують поле та наповнюють його певними типами агентів, 2) відповідно до дослідницької ситуації, мети, яку ставить перед собою спостерігач. Кримінально-правове поле має досить специфічні властивості і риси порівняно з іншими соціальними полями. Розглянемо їх більш докладно.

Конфлікті практики. Кримінально-правове поле має діаметрально-протилежні полюси: злодій і охоронець, свавілля і право, беззаконня і закон, підсудний і суддя. Основу поля складає конфліктний чотирикутник з чотирьох позицій – злодія, його жертви, поліцейського і судді. Загальна схема трансформується в залежності від видів злочинів та того базового поля, на тлі якого розгортаються кримінально-правові події. Наприклад, наркополе включає наступних фігурантів та відповідні позиції: наркоман, наркодилер, поліцейський з управління (відділу) по боротьбі з нароктиками, суддя, що спеціалізується на відповідних справах. Цей чотирикутник може доповнюватися й іншими акторами – свідками, адвокатами, присяжними тощо. Кожний агент намагається досягти своїх цілей та використати інших акторів. Основні цілі та дії конфліктують між собою, актори ладні об’єднуватися і створювати коаліції. Так, у суді злочинець об’єднується з адвокатом, свідками від захисту; жертва – із слідчим, прокурором та своїми свідками. Іноді жертва йде на домовленість із злочинцем або починає йому співчувати. У корумпованому правовому полі угрупування можуть мати зовсім інший вигляд, наприклад, суддя, поліцейський (слідчий) можуть об’єднатися проти жертви. Ставки у боротьбі досить високі: гроші, майно, свобода, життя, добре ім’я тощо. Це зумовлює запеклість і безпощадність боротьби, яка може виливатися у брутальне насилля та застосування з різних боків зброї.

Фізична локалізація. “Кримінально-правове поле” як гносеологічна категорія має сенс у разі, якщо вона відображає конкретну емпіричну реальність. Стосовно реального простору таке поле має кілька принципів локалізації: інституційно-галузевий, територіальний, общиний або соціально-груповий. У першому випадку поле конструюється в межах того чи іншого інституту, галузі народного господарства або конкретної організації. Це може бути роздрібна торгівля, енергоринок, медицина, освіта, військо тощо. Поле також можна сконструювати на базі крупного виробництва, шахти або металургійного підприємства чи бавовняної фабрики. Територіальна локалізація – це прив’язка до місцевості, адміністративного району, певного міста або села, міського кварталу, паркової зони тощо. В цьому сенсі поле може бути неоднорідним. Починаючи з відомих робіт соціологів чиказької школи (соціальна екологія), кримінологи складають спеціальні карти місцевості, на яких позначаються пересічні показники злочинності.

Числові показники. Кримінально-правове поле, співвідношення між його частинами, динаміка можуть бути визначені за допомогою системи числових показників. Цьому сприяє конкретність та емпіричність поняття поля. Показники стосов-но конкретного поля формуються із урахуванням двох загальних умов: вони враховують фізичну локалізацію кримінально-правового поля і часові обмеження. Числові характеристики можна поділити за кількома критеріями та напрямками. Перший напрямок – поділ на показники, що стосуються посягань і показники, які мають стосунок до захисту. Другий – поділ на числові характеристики агентів поля та індикатори соціальних дій. Усі вищезгадані показники можуть бути чотирьох видів: 1) такі, що відображають абсолютну кількість, 2) відносні (коефіцієнти), 3) структурні (питома вага),

Динаміка і соціальний час. Як кожне реальне соціальне явище,