Латентність. Злочин за своєю природою є утаємниченою дією. Ідеальним для злочинця є повністю анонімний злочин, коли тривалий час (або іноді назавжди) відповідна подія залишається таємницею для оточення, отже, не помітні (відсутні) усі сліди та докази; не відоме ім’я злочинця та його місцеперебування; вмілоприховуються шкідливі наслідки тощо. До цієї ідеальної моделі злочину спрямовує свої дії кожний розумний злочинець. Потерпілі також з різних причин часто воліють не розголошувати те, що з ними трапилося. Практика засвідчує: більшість порушень закону ніколи не фіксуються правоохоронними органами, але вони відбуваються фактично і їх не варто викреслювати з подій поля. Латентність є специфічною рисою, яка не притаманна у таких обсягах звичайним соціальним полям. Ця риса, до речі, становить об’єктивні труднощі для аналізу та дослідження поля.

Ситуація “входу – виходу”. Злочинець живе у різних полях, він не прикутий ланцюгом до кримінально-правового поля. Навпаки, здійснивши злочин, він прагне бодай скоріше його покинути, перейти у “нормальне поле”. Тобто особливість кримінально-правового поля полягає у раптовій зміні позицій, що нагадує приховування обличчя на карнавалі або зміну акторами масок у стародавньому грецькому театрі. Чому так важко “вирахувати” серійного вбивцю? Тому що вчинивши черговий жахливий злочин, він повертається до родини, служби, звичайного законослухняного життя.

Символічна боротьба. Це – боротьба за визначення, класифікації, звання та титули. Для кримінально-правового поля вона є вельми актуальною, бо на його теренах у безкомпромісних поєдинках стикаються занадто різні суб’єкти. Головна ставка цієї боротьби – визнання або не визнання підозрюваного злочинцем, що перетворюється на умовну стигму. Були часи, коли злочинців певним чином калічили, щоб не тільки покарати, але й назавжди позначити їх стигмою – рвали ніздрі, відрубали руки або таврували як худобу. Суспільство, держава зацікавлені в тому, щоб піднести статус правоохоронців, суддів, і, навпаки, – принизити тих, хто перебуває “по інший бік барикади”. Злочинці відповідають приблизно тим самим, намагаючись перевизначити позиції поля: “менты поганые”, “волки позорные” – не просто емоційні сплески, це спроба самоутвердитися шляхом приниження свого ворога. 90-ті рр. були позначені певним реваншем, коли злочинний світ завдяки допомозі маскультури та ЗМІ почав нав’язувати свою філософію, світогляд, жаргон, фольклор широкій публіці.

Література: 1. Семаков Г.С. Криминология: Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – С.128. 2. Фролова О.Г., Титаренко Ю.Л. Покарання як спосіб боротьби зі злочинністю / Навчальний посібник. – Донецьк: Донецький ін-т внутрішн. справ, 1997. – С.327. 3. Зиммель Г. Как возможно общество? // Социологический журнал. – 1994. – №2. – С.101-114. 4. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1992. –С.543. 5. Bourdieu P. Social space and symbolic power // Bourdieu P. In other words: Essays towards a Reflexive sociology. – Stanford (Cal.), Stanford univ. press, 1990. – P.123-139. 6. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. – М.: Socio-Logos, с. 1993. – 336с. 7. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. В.Н. Бурлакова, проф., акад. В.П. Сальникова. – СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. С.576. 8. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М.: Юрид. лит., 1990. –С.304. 9. Курганов С.И., Кравченко А.И. Социология для юристов: Учебное пособие для вузов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 2000.– С.255. 10. Хохряков Г.Ф. Парадоксы тюрьмы. – М.: Юрид. лит., 1991. С. 224. 11. Организованная преступность в Украине: нормы и стандарты поведения участников ОПГ / Волобуев А.Ф., Рущенко И.П., Соболев В.А., Ярмыш А.Н. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. Дел, 2001. 12. Штомпка П. Социология социальных изменений / Пер. с англ. под ред. проф. В.А. Ядова. – М.: Ин-т “Открытое общество”, 1996. – С.415.