Реферат

на тему:

„Теорія соціальної стратифікації”

Під поняттям стратифікації слід розуміти пошарову систему чогось. Якщо ж це поняття використовується як соціальна стратифікація – то слід під цим словосполученням розуміти розшарування суспільства на певні класи, прошарки, культурні общини тощо.

Що слід розглядати під теорією соціальної стратифікації? Це в першу чергу дослідження основних розшарувань суспільства, історії їх виникнення, дослідження ролі того чи іншого суспільного класу, його світосприйняття та вплив на державні та соціальні процеси.

Щодо процесів розшарування в сучасному українському суспільстві , то навряд чи можна їх зрозуміти і пояснити у всьому обсязі, якщо не враховувати історично діючих у ньому механізмів шароутвореннь. Ці механізми в чималому ступені визначалися характером української культури, а на етапі її становлення - самим місцем розселення східно-слов'янських племен між західноєвропейською цивілізацією і цивілізаціями Сходу. Так, географічне положення країни, розтягнутість і низька якість комунікації, рідко розташовані міські центри у вузлах зв'язків, їхня уразливість - усе це позначалося на темпах нагромадження, способах збереження соціокультурного фонду, впливало на конкретні форми перерозподілу соціальної енергії і культурного ресурсу.

Варто так само враховувати вплив на розшарування вплив інокультурного досвіду. У українській культурі виявилися акумульовані різнорідні цивілізаційні орієнтації, що дозволяло українському суспільству освоювати запозичення, як зі Сходу, так і з Заходу. Від Візантії російська культура успадкувала релігійну базу (православ'я). Пізніше, у період імперії країна освоює досвід західноєвропейських країн в області військового і державного будівництва, промисловості, науки, мистецтва. Не можна і забувати про вплив східних сусідів степовиків, зокрема монголів. Різні інокультурні впливи були особливим чином перероблені суспільством і поступово вросли в унікальний комплекс української культури. Стратифікаційний розподіл українського суспільства, виявляючи подібні ознаки з тенденціями розшарування в західній Європі і на Сході, залишається дотепер унікальним процесом.

Починаючи з Київської Русі в українському суспільстві виділяються найважливіші одиниці соціального розшарування: двір князя (монарха) і коло наближених до двору людей, служиві люди: професійні військові і бюрократичний апарат, селяни. Інші шари суспільства не виконували активної соціальної ролі.

У господарському житті домінує царська і державна власність. Чиновники і військові одержують за службу винагорода, але власності, захищеної законом, у них немає. Лише при Катерині ІІ дворянський стан серед інших вільностей одержує право приватної власності. Тому буржуазія як самостійна одиниця соціальної стратифікації початку оформлятися в Україні після скасування кріпосного права, лише в останній третині XІ - початку XX в.

При аналізі процесів розшарування необхідно враховувати і такий фактор як постійне включення в границі української державності народів різних культур і розширення імперського простору, що вимагало відволікання з Центра країни чималих матеріальних і людських ресурсів.

Реформи другої половини XІ і першого десятиліття XX в. виражали спробу правлячих кіл уключити українське суспільство в динамічний рух розвитих країн світу при збереженні колишніх соціально-політичних і станових рамок. Частково ці зусилля можна визнати успішними. Хоча напередодні революції 1917 р. Україна продовжувала залишатися селянською країною, за п'ять передреволюційних десятиліть міське населення країни виросло більш, ніж утроє - на 16 млн. чоловік.

Жовтнева революція 1917 р. створює принципово іншу ситуацію в цілісних процесах соціального диференціювання. В главу кута ставиться спроба адміністративними мірами регулювати поділ людей на класи і шари. Власне кажучи зводяться до нуля майнові критерії диференціації, оскільки приватна власність на засоби виробництва скасовується. Фактор доходів також перестає відігравати помітну роль, тому що замість різноманітних форм індивідуальних джерел доходу вводиться фіксована заробітна плата різним категоріям працівників на державних підприємствах. Усе це свідчить про те, що демократичні тенденції втілюються в іншій формі, іншими способами, ніж це мало місце в суспільстві західноєвропейського типу. Радянська модель стратифікації не створює також умов для формування середніх шарів, аналогічних тим, які розвивалися в західних країнах.

Соціальна структура радянського суспільства 30-50 -х років характеризується переходом Україні до індустріального суспільства. У рамках цієї моделі формувався визначений тип працівника, цілком залежний від держави. Загальна забезпеченість населення роботою, стабільність цін на продукти і товари першої необхідності, майже гарантоване надання людині усередненого, досить скромного по стандартах розвитих країн мінімуму життєвих благ робили як би зайвим розвите економічне стимулювання праці, диференційовану шкалу оцінок і переваг, ефективну систему соціальної мобільності і заохочень. Соціальна структура, знаходячи сильно змінений вид, зберігає проте найважливіші характеристики, властивій традиційній структурі. Відмовлення від станових перегородок, спадкоємних привілеїв не супроводжується скасуванням адміністративних бар'єрів при переході з однієї групи в іншу, величезна влада й основні привілеї зосереджуються у винятково вузькому колі облич і визначаються місцем у бюрократичній ієрархії, професійні ролі множаться і диференціюються, але цей процес не впливає на урівнювально-розпридільну систему благ.

До 60-м років модель соціально-економічного і культурного розвитку, заснована на автократичному централізмі і державній власності, знайшла вичерпаність своїх потенційних можливостей до ефективної дії: ціною утрати величезних людських, матеріальних, природних ресурсів вона виявилася здатної до дозволу ряду пріоритетних задач ранньєіндустріальному типу, але принципово не була придатна до саморозвитку, до входження в розвите індустріальне і постіндустріальне суспільство. Починаючи з цього періоду, у міру ослаблення автократичного централізму йде необоротний перерозподіл влади з верхніх поверхів центра на середні вертикальні і горизонтальні поверхи.

Новий етап стратифікаційних процесів починається в 90-і роки, коли українське суспільство після розпаду СРСР вступає в стан пошуку нових форм соціальної організації і ціннісних орієнтацій життєдіяльності. Після тривалої перерви в країні починає формуватися на правовій основі могутній