На цій основі починає діяти процес структурних змін у зайнятості, тобто перехід працівників з тих галузей і виробництв, що не відповідають запитам часу і неефективні з погляду задоволення споживчих питань, але знову народжуються. Йде скорочення військовослужбовців, а також зайнятих у важкій промисловості, у машинобудуванні, зокрема на виробництвах військово-промислового комплексу, разом з тим розширюється чисельність зайнятих у сфері посередницької діяльності, обслуговування, фінансово-банківських операцій.

Самі по собі важкі процеси перерозподілу власності і структурних переміщень працівників супроводжуються до того ж несформованістю вітчизняних технологій у цих областях, відсутністю правових демократичних процедур, слабістю соціальної інфраструктури. Усе це веде до того, що перерозподіл власності і зміна структури зайнятості йдуть з величезними витратами. Деякі шари і групи працівників виявляються в більш привілейованому положенні придбанні державної власності, чим інші. Перерозподіл працівників між галузями і сферами зайнятості також супроводжується негативними тенденціями. Так, збільшується відтік не тільки із соціально неефективних виробництв, але їхніх тих сфер діяльності, що суспільству необхідні, але не здатні дати швидкий ефект після переструктурування. Наприклад, за останні роки на одну третину скоротилися чисельність у сфері наукової праці. При цьому перехід найбільш кваліфікованих фахівців у комерційні структури найчастіше супроводжується зниженням кваліфікаційного статусу і втратою професійної майстерності за рахунок підвищення рівня доходів і соціального статусу. Аналогічні процеси спостерігаються в деяких високотехнологічних і наукомістких виробництвах, великі кадрові втрати несуть конверсійні підприємства військово-промислового комплексу. У такий спосіб ті шари, що у нових умовах могли б виступити ядром формування середнього класу розмиваються, їхні представники переходять або в бідні шари, або в структурні утворення з іншим статусним рівнем, і в тім і в іншому випадку вони утрачають свою активну роль.

Міняються також принципи керування й організації в сфері праці. Керування на приватних, акціонованих, змішаних підприємствах може бути ефективним тільки в тому випадку, якщо керівники здатні будуть сполучати і врівноважувати такі різні тенденції і вимоги як досягнення найбільшого прибутку найменшими витратами. Формування й утримання професійних, висококваліфікованих кадрів, завоювання міцного авторитету на споживчому ринку. Також і галузеве керування, зберігаючи на державних підприємствах, в умовах ліберально-ринкових перетворень неминуче здобуває більш демократичний і ефективний характер.

Перераховані вище зрушення в характері організації праці, власності, у структурі владних повноважень супроводжуються трансформацією ціннісних шкал і переваг. Перед кожною людиною відкриваються можливості не тільки більш вільно вибирати сферу своєї професійної діяльності і форми соціальної активності, але і реалізовувати право на споживання кращої інформації, культурних благ. У суспільстві одержує поширення культурна продукція найрізноманітнішого ціннісного змісту, створюючи тим самим нову інформаційну обстановку. Разом з тим українське суспільство у світоглядному плані поляризується, у ньому виділяються групи з полярно протилежними позиціями, з радикальними поглядами, залишається чимало людей, що бажають повернутися до ідеалів радянського часу. При цьому не одержує масової підтримки якась цілісна життєва ідеологія, яка б консолідувала велику частину населення країни, надавала би людям змістоутворюючі ідеї.

Розмежуванню соціальних сил суспільства сприяє і розшарування груп по доходах і способу життя. За історично короткий відрізок часу в суспільстві різко поляризувалися багаті і бідні шари. Розшарування по доходах приводить до того, що динаміка доходів 10% найбільш заможних груп різко зростає в порівнянні з доходами 10% найменш заможних груп, а співвідношення між цими доходами стрімко збільшується.

У той час як основна частина населення втрачає останні можливості підтримувати колишній рівень життєвого комфорту, з'являється порівняно невелика заможна частина населення, спосіб життя якої різко контрастує з історичними традиціями: відпочинок за кордоном, покупка дорогого автотранспорту, будівля особистих котеджів у пригороді і т.д.

Найбільш дестабілізуючим фактором для стратифікаційних процесів є розростання чисельності маргінальних шарів: безробітних, обличчя без визначених занять і місця проживання, біженців, а також учасників злочинних угруповань. Руйнування звичних форм організації праці, побуту, а також культурних норм і цінностей обумовлює поява великого числа людей, що втратили колишній соціальний статус, а тому зневірених, що відмовилися від моральних принципів поводження. Історичний розвиток української держави консервувало в суспільстві військово-імперський, часом репресивний, характер соціальних зв'язків з надзвичайно слабко вираженими інститутами приватної власності, виборних представницьких органів, правового захисту соціальних груп і особистості. Разом з тим це не означає, що виділені стратифікації здатні вироблятися у твердій формі на кожнім новому витку розвитку українського суспільства. Визначена частина їх безумовно продовжує залишатися життєздатної й у найближчому майбутньому буде відтворюватися. Однак динаміка стратифікації останніх десятиліть свідчить про те, що в нинішніх умовах маються підстави як для збереження державної власності і механізмів перерозподілу, так і для відновлення дрібної приватної власності, а також асоційованої (груповий) власності, для відродження ринкових відносин. На базі співвідношення соціальних сил, що змінилося, і високого освітнього рівня населення здатне також укоренитися плебісцитно-виборчі процедури формування державних і місцевих органів керування, є всі підстави сподіватися на підвищення ролі законодавчо правової системи соціального регулювання.

Розроблення теорії соціальної стратифікації, її дослідження і розвиток вкрай необхідне для кращого розуміння процесів, які відбуваються в суспільстві, потрібні для подальшого прогнозування настроїв і поглядів певних груп населення.

Література

1. Соціологія. Підручник / Під ред. Андрущенко. – Харків, 1998.

1. Соціологія. Підручник для вищих навчальних закладів. Г.В. Осипов, А.В. Кабища, М.Р. Тульчинский і ін. - М.: Наука, 1995.

2. М.С. Комарова. Соціальна стратифікація і соціальна структура. Социол. исслед. 1992, №7.