При зберіганні готової продукції в упаковці і на складах забруднення її буде незначним.

Структурне забруднення сільськогосподарських культур проходить за рахунок засвоєння депонованих у ґрунті радіонуклідів через кореневу систему рослин.

Засвоєння радіонуклідів із ґрунту рослинами залежить від біологічної доступності (розчинності) радіонуклідів, грунтово-кліматичних умов і фізіологічних особливостей рослин. За ступенем переходу в рослини радіонукліди можна розподілити в такий ряд: стронцій-90 > йод-131> барій-140 > цезій-137 > рутеній-106 > церій-144 > цинк-45 > ніобій-95.

Високі коефіцієнти переходу характерні для піщаних та торф’яно-болотистих ґрунтів. За ступенем концентрації радіонуклідів рослинні продукти розподіляються наступним чином: боби > картопля > овес > квасоля > гречка > пшениця > просо > ячмінь. За таким же принципом тваринні продукти утворюють ряд: курятина > свинина > баранина > телятина.

Із продуктів тваринного походження можна вважати молоко і м’ясо критичними по кількості накопичення радіонуклідів, а рослинного походження – картопля.

Розподіл радіонуклідів в організмі відбувається так само, як і стабільних ізотопів хімічних елементів. На цих властивостях ґрунтується ряд методик радіонуклідної діагностики.

За характером розподілу радіонуклідів в організмі людини їх поділяють на дві групи:

радіонукліди, що рівномірно (відносно рівномірно) розподіляються в тілі людини – тритій, натрій-24, рубідій-86, ніобій-95, цезій-134, цезій-137 та ін.;

радіонукліди, що вибірково (переважно) накопичуються в окремих органах і тканинах (органотропні радіонукліди):

в щитовидній залозі (тиреотропні радіонукліди) – радіоізотопи йоду, найбільш значимий з яких є йод-131;

в скелеті (остеотропні радіонукліди) – фосфор-32, кальцій-45, стронцій-90, барій-140, плутоній-239 та ін.;

в печінці (гепатотропні радіонукліди) – марганець-54, церій-139, неодим-147 та ін.

в нирках (ренотропні радіонукліди) – молібден-99, телур-121, телур-125 та ін.

За ступенем накопичення радіонуклідів основні органи і тканини розташовують наступним чином: щитовидна залоза > печінка > нирки > скелет > м’язи.

Слід відзначити, що радіонукліди з досить короткими періодами напіврозпаду не встигають досягнути органу свого потенційного депонування. Швидко розпадаючись, вони реалізують дозу опромінення на шляху до нього, тобто в органі первинного проникнення (легені чи шлунково-кишковий тракт) або в кровоносних чи лімфатичних судинах. Через те, при надходженні радіонуклідів з рідними періодами напіврозпаду, розподіл і формування поглинутих доз в окремих органах іде неоднаково. При надходженні нетривалих радіонуклідів дози внутрішнього опромінення формуються швидко: на протязі першої доби на 30-50%, а до кінця тижня – повністю.

Швидкість виведення радіонуклідів із організму людини залежить від багатьох чинників, серед яких найбільше значення мають:

фізико-хімічний стан депонованих радіонуклідів;

інтенсивність обміну речовин в органах і тканинах основного їх депонування;

функціональний стан систем виділення.

Через легені та шкіру порівняно швидко виводяться газоподібні радіонукліди, такі як тритій, а також інертні радіоактивні гази ксенон і криптон. Основна кількість радіонуклідів, що надходять до організму у вигляді важкорозчинних сполук, виводяться через шлунково-кишковий тракт.

Сполуки тритію, натрію-24, йоду-131, цезію-137 і деяких інших радіонуклідів, що добре розчиняються у воді, легко виводяться з організму через нирки, потові залози й з молоком. Вони також добре виділяються і через слинні залози, а також печінкою (із жовчю), але при цьому повторно надходять в шлунково-кишковий тракт. Ці ж радіонукліди, легко долаючи плацентарний бар’єр, надходять і до організму плода.

Таким чином, в результаті процесів обміну радіонукліди, що надійшли в організм, поступово виводяться з нього.

Основні шляхи виведення радіонуклідів з організму показано нижче на малюнку.

Шляхи виведення радіонуклідів з організму

Як видно із наведеної нижче таблиці, при виведенні нетривалих радіонуклідів (наприклад, йоду-131) швидкість зниження активності органів і тканин (Те) залежить від тривалості періоду напіврозпаду (Тф), а при виведенні тривалих (наприклад, плутонію-239) – від біологічного періоду напіввиведення (Тd).

Періоди напіврозпаду (Тф) та напіввиведення (Тd і Те) радіонуклідів

із всього організму

Радіонуклід | Тф | Тd | Те

Стронцій-90 | 29 років | 13000 діб | 5850 діб

Йод-131 | 8 діб | 138 діб | 7,4 доби

Цезій-137 | 30 років | 70 діб | 69,5 діб

Плутоній-239 | 24000 років | 65000 діб | 654000 діб

За величиною поглинутої дози внаслідок внутрішнього опромінювання органи складають такий ряд: щитовидна залоза > органи дихання ШКТ > печінка > нирки > скелет > м’язи.

Із збільшенням періоду напіврозпаду у радіонуклідів змінюється характер опромінювання: зменшуються дози опромінення одних органів (наприклад, щитовидної залози) і збільшуються дози опромінення інших органів (наприклад, скелету).

Особливості радіаційних уражень при надходженні радіонуклідів до організму

Радіонукліди, що рівномірно розподіляються в організмі, складають відносно рівномірне променеве навантаження на все тіло. Через це ГПХ, в такому випадку, матиме клінічну картину, яка характерна для зовнішнього рівномірного опромінення всього тіла.

В разі радіаційних катастроф виникнення навіть одиничних випадків гострої променевої хвороби виключно від внутрішнього опромінення радіоізотопами малоймовірне. Більш коректно говорити про випадки поєднаної дії зовнішнього та внутрішнього опромінення з перевагою останнього. Хоча слід зауважити, що ГПХ від внутрішнього опромінення все ж має свої особливості і характеризується меншою вираженістю первинної реакції, довшою тривалістю в часі і більш сильним ураженням критичних органів, в яких вибірково накопичуватимуться радіоактивні ізотопи, наявністю місцевих уражень в місцях їх резорбції до організму.

Надходження в організм радіонуклідів (в кількості, недостатній для виникнення гострих ефектів) може привести до виникнення різних соматичних ушкоджень і навіть ХПХ (при тривалому надходженні) різного ступеня вираженості.

До ранніх і відносно неспецифічних проявів хронічного надходження радіонуклідів відносять астеновегетативні розлади, що проявляються загальною слабкістю, підвищеною стомлюваністю, запамороченнями, серцевими болями тощо.

До віддалених наслідків відносять: скорочення тривалості життя, розвиток новоутворень, а також розвиток деяких патологічних станів (склеротичні процеси, ураження ЦНС з вогнищевою