реформу військову і влаштуванню його в інший од каменного способу. Війська тії за стародавнім звичаєм рахувалися вжитлах своїх по околицях з одного селища і по куренях з кількох селиш об‘єднаних, і називалися всі мешканці курінною, або околичною шляхтою, служиві них – старі товариством, а молоді – Козаками, курені і околиці управлялися обраними з них отаманами й товаришами, які й маловажні незгоди між ними розбирали та мирили їх; а по землських суперечках та назвах і по важливих справах розбиралися і судилися у повітових та городських судилищах. По службі ж відомі були хорунжими повітовими, які чинили перегляди і описи козаками і їхній зброї, і у них зустрічалися прапори, або хоругви повітові під сторожею товариською, на яких герби були – з одного боку повітовий, а з другого – національний. Та коли виникла потреба збиратися війську у походи, то від хорунжих оповіщали по куренях аби збиралося військо на призначені найвищим начальством збірні місця, якими часто були Біловіж на Ніжином, та Крилов з Дніпром та інші, де із зібраних козаків складалися полки і сотні і в них вибиралися вільними голосами всі чиновники вищі і нижчі, які в тих чинах вважалися лише в час служби або походу, а вернувшись додому, поверталися у попередній стан з назвою товаришів, себто заслужених і з увагою в голосах, якими від інших мали перевагу.
По скону Гетьмана Ружинського року 1534-го вибрано Гетьманом із Осавулів Генеральних Венжика Хмельницького. Він, діставши повеління від короля Жиг мунда першого відбивати військом велику Орду Татарську, яка збиралася була з Криму й Бессарабії і пробивалася через Молдавію та Волинь до Польщі на грабіж та її спустошення виступив з військом своїм реєстровим на Волинь, а полки, розчленивши на багато ватаг розіслав для прикриття кордонів з того боку, звідки йшли татари, повелівши їм нападати на татар в часи їхніх походів та нічлігів і відходити від них, подаючись до головного війська , татари обурені такими маневрами вважаючи всі війська, що нападали на них малозначущими, які їм відбити і прогнати завжди можна йшли далі безпечно і посунулись на табір гетьманський біля міста Засловля, татари вражені несподіваним нападом і будучи збиті сильнім залтом, і оточені з двох сторін військовими злякалися, замішалися і розбіглися в розтіч полем.
Після смерті гетьмана Вижика Хмельницького гетьманом був вибраний із воєвод князь Михайло Вишневецький. Гетьман з полками реєстрових козаків вирушив у похід з міста Черкасу і йдучи походом приєднав до себе прокирдонні охоронні війська і частину запорозьких козаків, і з тими силами, перебираючись степами досяг міста Астрахані, а там оглянувши табори турецькі і татарські, що стояли нарізно побіля міста, розташував свій табір вище від ворожих над рікою Волгою і укріпивши його шанцями та артилерією звелів робити наїзниками своїм часті мар міцелі або перестрілки, біля таборів ворожих, а сам тим часом сильним корпусом кінноти кожен день наїздив на табір турецький, і обходячи навколо з мушкетною перестрілкою, до свого табору повертатися.
Року 1579-го був вибраний Гетьманом з полковників Павло Підкова. Гетьман спорядивши сім полків реєстрових козаків і два охочекомонних, вирушив з ними на Валахію. У двох битвах Малоросійське військо волохів розбили. Але напали на Підкову зненацька в самому долі, відтяли йому сокирою голову, поклавши її на поріг, а з ним убили одного старшину і двох козаків малоросійських. Тіло підкови з головою поховали козаки з почестю в Канівському монастирі.
На продовження на Малоросію польських утисків полки малоросійські погоджені на послух короною гетьмана, а решта порозумівшись з козаками запорозькими року 1598 – го вибрали собі з гетьмана Петра Конашевича – Сагадачного і він перший почав писатися гетьманом Запорозьким, а по сьому і всі наступні гетьмани в титулах своїх додавати війське запорозьке почали.
7-го серпня року 1647-го на Запорізьку січ прибув Хмельницький, де знайшов готови і здатних до бою козаків лише трохи більше як триста чоловік, а решта розпорошені були по їхніх промислах ловитвах, рибних та звірних. До них примикав і зібрав Хмельницький режєтрових козаків, котрі лишилися були від командування гетьмана та по зимівниках запорозьких проживали, трит тисячі сто п‘ятнадцять чоловік, яким і оголосив волю Королівську, як дозвіл на оборону вітчизни і закликав їх підняти зброю супроти поляків, спільних своїх супостатів.
На початку 1648 року мав Хмельницький готового при собі війська, добре озброєного сорок три тисячі сімсот двадцять чоловік, і в тому числі реєстрових козаків 35 тисяч, очекомонних, або волонтерів 4900 та запорозьких козаків 3820 чоловік.
V. Система військово - фізичної підготовки на Запорізькій Січі.
5.1. Склад, засади і чисельність славного війська запорізького.
Запорізькі козаки, живучи в січі без жінок і без нащадків і водночас щорічно, а часом і щоденно зменшуючись у кількості від війни, хвороб і старості, всіляко намагалися поповнити свій склад і збільшити своє військо. Отож зрозуміло, чому козаки приймали у своє товариство кожног, хто приходив до них і брав на себе певні зобов‘язання, необхідні для вступу в січ. Люди, близькі до Запорозьких козаків, у своїх спогадах одночасно свідчать, що в Січі можна було зустріти всякі народності, вихідців чи не з цілого світу – українців, литовців, поляків, білорусів, великоросів, євреїв, німців, донців, болгар, волохів, чорногорців, французів, італійців, іспанців, англійців. Але головний відсоток прибулих на Січ давала, звичайно Україна.
Яким
